СПИСОК ПРОФЕСІЙ, ЗАБОРОНЕНИХ ДЛЯ ЖІНОК, – СПАДЩИНА РАДЯНСЬКОЇ ДОБИ. Стаття з нового числа Журналу «Я» (тема випуску – «Гендер і гроші»), що днями побачить світ

Євгенія Луценко

СПИСОК ПРОФЕСІЙ, ЗАБОРОНЕНИХ ДЛЯ ЖІНОК, – СПАДЩИНА РАДЯНСЬКОЇ ДОБИ

Аналізуючи законодавство України, яке регламентує права жінок на ринку праці та працевлаштування, впадає в око його строкатість і відсутність цілісності. З одного боку, працюючі жінки не тільки мають рівні права, але і ряд привілеїв порівняно з чоловіками. З іншого боку, ціла низка нормативно-правових документів позбавляє їх можливості мати рівні з чоловіками права на вибір тієї чи іншої професії.

Рівність прав жінок і чоловіків та надання жінкам рівних з чоловіками можливостей у всіх сферах життєдіяльності людини, включаючи ринок праці і працевлаштування, закріпила стаття 24 Конституції України. Зокрема, ця стаття говорить: «Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками».

Здавалося б, що рівні права працюючих жінок і чоловіків законодавчо закріплено. Однак становище уразливих груп залишається складним попри вжиті Україною кроки з виконання європейських вимог щодо вдосконалення норм антидискримінаційного законодавства і досягнення необхідних стандартів у сфері захисту прав людини.

Закон «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» (№ 5207-VI от 6.09.2012) містить заборону на дискримінацію за ознакою статі, проте права жінок обмежуються як на практиці, так і в збережених з радянських часів нормах законів про працю [1].


«Немає пояснень, чому жінка може керувати автобусом, у якому 14 пасажирських місць, і не може в такому, де 15-16.»


Мало того, жінки мають чимало певних преференцій, пов’язаних із їхньою репродуктивною функцією. Проте низка нормативно-правових документів позбавляє жінок можливості мати рівні з чоловіками права на вибір тієї чи іншої професії або виду робіт. Ідеться, передусім, про не скасовані до сьогодні Накази Міністерства охорони здоров'я «Про затвердження переліку важких робіт і робіт зі шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється використання праці жінок» (від 29.12.1993) та «Про затвердження граничних норм підіймання і переміщення важких речей жінками» (№ 194 від 22.12.1993). Ці документи стали своєрідним рудиментом часів Радянського Союзу, оскільки були прийняті ще у 1970-х роках, а в незалежні часи «автоматично» перезатвердженні без будь-яких змін чи редакції. Скажімо, заборона на підняття важких предметів може служити формальною підставою для відмови жінці в цікавій для неї роботі, інколи єдиної, де вона могла б працювати. Видається, що замість заборони повинні діяти інші заходи захисту здоров'я жінок: покращення умов праці, чи, в разі необхідності, попередження про ризики для здоров'я. До цього ж переліку можна додати законодавчу заборону жінкам працювати у нічний час (з 22.00 до 06.00). Заборони на різні «види діяльності» для жінок суперечать ст. 17 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей чоловіків та жінок» (№ 2866-IV від 8 вересня 2005 року). Механізм реалізації рамкового нормативного акту для досягнення рівності жінок і чоловіків у трудовій сфері не вироблено, а протиріччя нових і старих правових норм не усунуто.



Понад 20 років з початку актуалізації гендерної проблематики в Україні і, власне, гендерних досліджень, список заборонених для жінок професій і видів робіт не знайшов достойної уваги гендерних спеціалістів/-ок. У багатьох дослідженнях наголошувалось, що жінки де-юре мають рівні права з чоловіками (проте не рівні можливості). У той час як у країні існують накази, що унеможливлюють працевлаштуватися жінкам у багатьох галузях економіки, що є кричущим проявом гендерної дискримінації, яку пояснюють піклуванням про їхнє «репродуктивне здоров’я».

Жінкам України заборонено працювати у цілій низці важливих галузей, у тому числі, престижних і високооплачуваних. Так, для жінок заборонено різноманітні підземні роботи, водіння деяких видів вантажного і пасажирського транспорту, робота в машинному відділенні корабля, ряд будівельних спеціальностей, серед них багато таких, у яких зацікавлені жінки, добре оплачуваних і цікавих професій: «машиніст метро», «моторист на кораблі», «водій автобуса далекого прямування». Подібні заборони досі діють у багатьох колишніх радянських республіках. У СРСР список складався з 431 позиції. У Молдові – 331 (де були вилучені 100 позицій, які стосувалися гірничо-видобувної сфери, відсутньої в цій країні). У Вірменії їх 330, у Бєларусі – 181, у Росії – 456, а в Україні – 458. Це відкрита дискримінаційна спадщина радянського минулого, що заважає професійній реалізації мільйонів жінок.

Наразі немає наукових досліджень, які б свідчили про шкоду жіночому здоров'ю майже всіх цих «заборонених видів діяльності». Немає пояснень, чому жінка може керувати автобусом, у якому 14 пасажирських місць, і не може в такому, де 15-16. Чому монтаж на землі не шкідливий, а монтаж на висоті шкідливий? Чому робота кранівницею на суші можлива, а на водних платформах шкідлива? Чому водити трамваї жінки можуть, а потяг у метро – ні? Пояснення щодо того, що жінки не можуть водити потяги метро, оскільки не такі уважні, як чоловіки (почуте на «круглому столі»), не витримує ніякої критики.


«Ніяких заборон, пов'язаних з ризиком репродуктивного здоров'я чоловіків не існує, їм залишений вибір – бути професіоналами або займатися репродукцією.»


Існуючі заборони на професії і види робіт порушують принцип рівності прав чоловіків і жінок. Відомо, що ніяких заборон, пов'язаних з ризиком репродуктивного здоров'я чоловіків не існує, хоча відомо, що репродуктивні функції чоловіків можуть постраждати в ряді професій, таких як атомники на атомних підводних човнах, на низці рудників і заводів, пов’язаних із радіоактивним випромінюванням. При цьому чоловікам залишений вибір – бути їм професіоналами або займатися репродукцією. Держава не нав'язує вибір чоловікам, натомість нав'язує його (у формі законодавчої заборони!) жінкам, що є прямою гендерною дискримінацією. Начебто жінки не в змозі самі вирішувати, що їм важливіше – бути матерями і реалізовувати репродуктивну функцію, яка так турбує владу, чи бути успішними професіоналками, ходити в море, працювати на висоті, робити інші цікаві їм справи, мати успіх, домагатися кар'єрного зростання (часто – щоб прогодувати вже народжених дітей – ред.). І якщо дійсно є ризик для реалізації репродуктивних функцій, треба жінок попереджати про нього. У багатьох випадках життя слід враховувати ризики при плануванні вагітності, але це не повинно призводити до заборон на якийсь вид діяльності завжди і всім жінкам.

8 березня поточного року в Міністерстві закордонних справ Франції відбувся «круглий стіл», присвячений даній проблемі. На ньому виступили експертки з Бєларусі, Вірменії, Грузії, Молдови, Росії й України. Французьку сторону вразила ситуація щодо гендерної дискримінації жінок у сфері праці і працевлаштування у пострадянських країнах, оскільки більшість країн Західної Європи давно позбавилась цієї проблеми. Символічно, що саме в Парижі, саме в день, коли весь світ відзначає Міжнародний день боротьби за права жінок і міжнародний мир [2], під час «круглого столу», за ініціативи Анти-дискримінаційного центру «Меморіал», було оголошено про початок кампанії «All Jobs for All Women» [3], мета якої – скасувати списки заборонених для жінок видів робі і професій в усіх країнах Східної Європи і Центральної Азії. Жінки мають отримати рівний доступ до всіх видів діяльності, до професійної реалізації, до гарної заробітної плати [4].

Усі жінки мають право на достойну роботу відповідно до своєї кваліфікації, освіти, інтересів і життєвих планів. Обмеження, що стосуються гендерних заборон, зовнішності чи віку в більшості професій є неправомірними. Вимоги, наприклад, що справа жінок – народжувати, а не працювати на кораблі або в метро – один з гендерних стереотипів, якого, як і багатьох інших, час позбавлятись.



На фото. Жінка, яка керує будь-яким потягом, – цілком звичне явище для Японії


Питання, підняте в цій статті, не залишилось поза увагою Міжфракційного об’єднання «Рівні можливості». Так, народна депутатка України Світлана Войцеховська на початку березня цього року офіційно звернулася до Прем'єр-міністра України Володимира Гройсмана та Міністра соціальної політики Андрія Реви щодо вирішення цієї проблеми. Цю ж тему підняла на колегії Міністерства соціальної політики народна депутатка України Людмила Денисова. Тож маємо певну надію на позитивний результат.

Питання щодо так званого «списку заборонених для жінок професій» було підняте на 66-й сесії Комітету ООН з ліквідації дискримінації стосовно жінок 13 лютого 2017 р. в Альтернативному звіті АДЦ «Меморіал», підготовленому за підтримки Центру соціальних і гендерних досліджень, а також у Доповіді Уповноваженого з прав людини, у якому, зокрема, зазначено: «Діючий в Україні перелік важких, небезпечних і шкідливих робіт забороняє жінкам працевлаштування у деяких професіях. <…> Список важких робіт має бути переглянутий відповідно до принципу рівних можливостей чоловіків і жінок у сфері праці» [5].

3 березня Україна отримала «Заключні зауваження до восьмої періодичної доповіді України», де у підрозділі «Зайнятість», серед інших зауважень, є таке: «Комітет відзначає прийняття в 2012 році Закону про зайнятість населення, який передбачає рівні можливості для всіх громадян. Проте, він стурбований наступним: (b) Список професій, заборонених для жінок, який охоплює широке коло професій і галузей, де немає ніяких об’єктивних підстав для такої заборони, тим самим обмежує економічні можливості жінок і їх доступ до повноважень в цілий низці галузей, зокрема, збройних силах, сільському господарстві та промисловості». <…> «Комітет рекомендує державі-учасниці: (c) Переглянути список заборонених професій і секторів, заохочувати і полегшувати доступ жінок до раніше заборонених професій за рахунок покращення умов праці, охорони здоров’я і безпеки» [6].

Отже, усі жінки в Україні мають право на роботу за фахом, а їхня стать, зовнішність, «репродуктивна функція» не повинні впливати на можливості працевлаштування – ні прямо, ні опосередковано. Українські жінки в праві самостійно вирішувати, ким їм бути і де працювати. Наразі є підстави для оптимізму і сподівання, що 8 березня 2018 року, коли ми будемо підсумовувати результати кампанії «All Jobs for All Women», Україна буде представлена гідно.


[1] Жінки України: між новими викликами і давньою дискримінацією: Альтернативний звіт до 66-й сесії Комітету ООН по ліквідації дискримінації стосовно жінок. // АДЦ «Меморіал» за підтримки Центру соціальних і ґендерних досліджень . Лютий 2017. – 8 с.

[2] 1977 року 8 березня за рішенням Організації Об’єднаних Націй має таку офіційну назву.

[6] Схвалені Комітетом на його шістдесят шостому засіданні (13 лютого – 3 березня 2017 р.). – С. 12.

Завантажити більше чисел Журналу «Я»