Історія друга – про хлопчика, який копіював агресію батька

– Борю, навіщо ти вдарив Сергійка? Він же тобі нічого не зробив? А вчора викинув Катрусині речі!

– Він на мене погано дивився. А Катя мені не подобається. І взагалі, тато мені каже, що справжній чоловік повинен бути сильним і вміти постояти за себе, вміти битися, – гордо відповів Борис.

Вихователька Інна Миколаївна була у розпачі. Від Боріної агресії страждали усі, і в першу чергу він сам. Ніхто не хотів з ним гратися, бо якщо Борису щось не подобалось, він одразу починав битися. Інна Миколаївна вирішила звернутися по допомогу до психолога закладу дошкільної освіти.

– Тут треба працювати з батьками, – зауважила психологиня, – адже хлопчик просто наслідує модель поведінки, прийняту в родині. Давайте я поговорю з батьками.



Звісно, психологиня закладу дошкільної освіти має тримати професійну таємницю і не розголошувати, про що йшлось на консультації. Однак можна визначити головні вектори цієї розмови та рішення, які були прийняті фахівчинею та батьками.

По-перше, діти дійсно копіюють поведінку батьків, навіть у дрібницях. Недаремно кажуть, що діти – наше дзеркало. Нажаль, іноді ми не замислюємось, перебігаючи через дорогу на червоне світло або вставляючи ненормативну лексику в розмову, що через певний час дитина зробить так саме. А що вже казати про прямі настанови, які у нашому випадку ще й максимально насичені емоціями. Ось і б’ється Борис замість спроб встановити дружні стосунки з дітьми.

По-друге. Ще у 1920 році Едвард Лі Торндайк презентував концепцію соціального інтелекту як сукупність здібностей для успішної взаємодії в суспільстві, здатності досягати успіху у спілкуванні та презентації себе. Тобто від нього залежить адаптація та реалізація людини в соціумі, і саме тому психологічна спільнота вважає його розвиток надзвичайно важливим. І, особливо активно він формується саме в дошкільному віці під час спілкування та сюжетно-рольових ігор з однолітками. Тобто, для успішного розвитку хлопчика необхідно переорієнтувати його з немотивованої агресії на ефективну взаємодію.

Як це зробити? Не так складно, як здається… Поговоріть з хлопчиком, розкажіть про своє дитинство, про своїх друзів, деякі з яких і досі поруч. Дайте йому зрозуміти, що так сталося саме тому, що іноді ви були терплячими до чужих помилок та промахів. Сплануйте спільну прогулянку з іншими дітьми та іх батьками. І, можливо, Борис відкриє для себе, що з Катрусею дуже весело побігати з м’ячем, а Сергійко знає безліч цікавих історій.

І зовсім неважливо, хто б’ється – дівчинка, чи хлопчик. Скоріш за все, дитина просто потребує уваги та допомоги з боку дорослих, отримавши яку, зможе змінити свою поведінку.


Фото узято з інтернет-джерел