Позитивний статус: жінки, що потрапили за соціальні ґрати

ВІЛ-позитивна жінка. Які вона має проблеми? Як до неї ставляться та через що вона проходить? Запитань було багато… А кожна наступна відповідь мене ще дужче шокувала.

ПОРА ВЖЕ ЗНАТИ



Зі Світланою ми не бачилися особисто. Та й ім'я, звичайно, не справжнє. Цю жінку батьки нарекли інакше, а як – вона попросила не вказувати у статті. Боїться за дитину, яка ходить до дитячого садочка. Рівне – місто невелике, усі одне одного знають, а розкрити карти і сказати, що ти ВІЛ-позитивна, рівносильно тому, якби ти сказала, що прокажена. Люди загалом не розбираються. Родичі відвертаються. Чоловік закриває вдома і б'є. Твою дитину виганяють з дитячого садка. А лікарі примушують робити аборти, бо найчастіше жінка дізнається про хворобу, коли вагітніє. Їй гінекологиня може проронити: “Боже, дитино, ти ж помреш, і дитина твоя помре”. Ось так, разом із однією з найгарніших новин для пари можна отримати найгіршу. Таку новину отримала Світлана.



– Коли я дізналася, що хвора, – згадує Світлана, – я не знала, до кого звернутися. Не знала, як мені взагалі далі жити. Я нічого про це не знала і вважала, що моє життя скінчилося. Минуло кілька років, поки я відійшла і зрозуміла, як жити далі. До цього я думала, що взагалі з таким діагнозом не живуть. Ну, думаю, років п'ять мені лишилося... Навіщо мені далі чогось прагнути? Моє життя зупинилося.

Список знущань довжелезний, і ніде в ньому не йдеться про права людини. Чомусь “здорові” люди вважають, що із позитивним статусом людина втрачає значимість у суспільстві.

– Я б хотіла сказати людям, що пора вже знати, що хвороба виключена зі смертельних захворювань і переведена в хронічні. Люди, які хворіють на ВІЛ, абсолютно безпечні для суспільства. Звичайно, є ті, хто спеціально заражає оточуючих, але більшість – свідомі люди, які приймають ліки. Не варто їх боятися. Мені здається, що ця інформація всюди, але тим не менш ти приходиш у лікарню, і від тебе шарахаються, хоча медики перші повинні знати про це, – розповідає Світлана.


ОСОБИСТІСТЬ, А НЕ ПРОКАЖЕНА



Звичайно, коли навіть лікарська спільнота дозволяє собі таку поведінку, жінок охоплює паніка. Донедавна у Рівному їм не було, куди йти і де шукати підтримки. Та у квітні цього року близько десяти молодих жінок та дівчат створили громадську організацію БО «Позитивні жінки м. Рівне» для підтримки ВІЛ-позитивних жінок. Хоча, як говорить керівниця Олена Кукаріна, вони прагнуть навчити жінок захищатися самим, а не чекати допомоги від держави та близьких.

– Я думаю, що жінка повинна дійти до усвідомлення, що вона мусить самотужки себе захистити. Щоб вона знала свої права. Ось цьому треба вчити! Тому що дуже просто поскаржитися: "Ага, мене образили, захистіть". Чудово, коли вона сама знає, що є такою ж частиною суспільства, як і всі інші, – розповідає Олена Кукаріна.

Їхня зовсім молода організація, яка ще, до речі, не має укомплектованого штату, хоче це змінити. У мріях створити реабілітаційний центр, де позитивні жінки зможуть сховатися від чоловіків-тиранів та цькування з боку інших.

– Найголовніше – це дати зрозуміти жінці, що вона особистість. Що вона все може, що життя не закінчується, і вона не якась прокажена. Жінки, коли дізнаються, не хочуть іти на роботу, тому що бояться, що там дізнаються. У нас дівчинка працювала в салоні краси, а, дізнавшись про свій статус, відразу звільнилася. Хоча там ніхто не знав. Сам страх, що хтось дізнається, був настільки великим. У нас містечко невелике, тому у нас з цим складно, – розповідає керівниця організації Олена.



Жінка каже, що приїжджаючи у Київ на з’їзди позитивних жінок, вона бачить, що вони можуть жити на повну, розвиваючись, досягаючи своїх цілей. І їй дуже шкода, що повертаючись у рідне місто, вона бачить таке гидке ставлення до них.

– Ну невже вони нормально живуть!? Ніхто їх ніде не принижує, не виганяє з роботи, вони відкрито про це заявляють. Нам важливо зробити так, щоб жінка не боялася жити далі, вийти з дому, водити дитину в садок. Є такі випадки, коли виганяють з садка, коли дізнаються, що мама хворіє. Є моменти, коли відмовляються просто приймати на пологи в пологовий будинок. Були моменти, коли жінка стикалася з тим, що чоловік закривав її у будинку. Про те, що ти хвора, ти така-сяка, ти на роботу не підеш, щоб ти мене не ганьбила і, відповідно, доходило до домашнього насильства. Він її бив в результаті, тому що з самого початку не поважав, – розповідає керівниця організації Олена.


ЧЕКАЄМО НА ЗМІНИ



Один з перших проектів громадської організації реалізується під патронатом вже досвідчених у місті активісток з ГО «Центр підтримки громадських ініціатив «Чайка». Ця організація займається гендерними питаннями і має вже двадцятирічний досвід роботи. Тож вони, об’єднавшись, подали заявку на конкурс Українського Жіночого Фонду та отримали підтримку.

– Дівчата звернулися до нас, що ось є такий конкурс, можливо, ми з вами будемо співпрацювати, щоб наша організація зміцніла, щоб ми навчилися працювати. З нашого боку ми зрозуміли, що це дуже цікавий конкурс. Ми сіли і разом обговорили наші плани та ідеї, побачили, що наші розуміння співпадають. Так ми вирішили, що будемо подаватися на цей конкурс, – розповідає координаторка проекту з ГО «Центр підтримки громадських ініціатив «Чайка» Тетяна Мельник.

Головна мета проекту – це навчити новачків веденню проектів, співпрацювати з різними державними установами. У планах досить багато: інформаційна кампанія, виготовлення листівок, робота з мас-медіа, тренінги з прав людини та гендерної рівності.

Тепер новостворена організація розширила свій кругозір, і вже після перших зустрічей дівчата зрозуміли, що не лише ВІЛ-позитивні жінки потерпають від дискримінації, а в принципі усі жінки. Поки вони опановують лише ази нових понять. Але вже націлені працювати й у цьому напрямку.


Матеріал створений за підтримки Українського жіночого фонду і Фонду імені Гайнріха Бьолля, точка зору яких не обов'язково збігається з авторською.

Авторка:
 АЛІНА КУРЛОВИЧ, ВЛАСНА КОРЕСПОНДЕНТКА ГІАЦ «КРОНА»