ОЛЕНА МИКИТАСЬ: «Суспільство найчастіше виштовхує на високі посади тих жінок, які мають чоловічий прообраз»

Олена Микитась – засновниця громадської організації «Успішна жінка» в Херсоні, що працює в галузі економічних можливостей для жінок, політичного лідерства, гендерно-обумовленого насильства, підтримує переселенок та навчає жінок у сфері гендерної рівності. Пані Олена була однією із перших активісток у цьому напрямку в роки заснування організації. У нашій розмові вона поділилася враженнями від змін у жіночому русі за час його існування.




"Зараз подивимося, що нам успішна жінка розкаже"



– Ви в жіночому русі з 2000 року. Проаналізуйте: які запити у жіночому активізмі були тоді і зараз?


– Зараз у жінок з'явилося більше впевненості, вони бачать успішні приклади лідерок у політиці. Вони стали сміливіше йти туди, попри перешкоди, що досі висувають і суспільство, і політичні партії.

Активізм став більш професійним. Жінки вже швидше йдуть на об'єднання, на підтримку одна одній, створюють громадські організації. На жаль, не можу сказати, що з такою саме легкістю створюються власне жіночі організації. Я завжди спонукаю до цього, але жінки, навіть коли об'єднуються, хочуть створити таку організацію, у яку можуть увійти ще й чоловіки.

Зараз активізм дуже різноплановий. Раніше він був або професійний, або політичний. У 2000 році я була однією з перших громадських активісток у регіоні. Тоді, назвавшись "Успішна жінка", я терпіла насмішки. Коли я піднімалась на сцену, деякі чоловіки говорили: "Зараз подивимося, що нам успішна жінка розкаже". Сьогодні такі назви сприймаються абсолютно нормально, тобто жінкам вже дозволяють бути успішними. Уже не дивуються, що вони такі.

– Ви сказали, що активізм різноплановий. Що ви мали на увазі?

– Я наведу приклад. Жіночі косметичні фірми зараз намагаються бути активними, зрозуміти правила громадського сектору, працювати за ними: збирають гроші, організовують благодійні заходи тощо. І коли жінки з різним розумінням гендеру, сексизму, жіночого лідерства збираються на тенденційні гендерні/жіночі форуми та заходи, ми отримуємо змогу вислухати одна одну, отримати певний зріз цього розуміння та почати діалог. І є традиційні тематичні заходи із гендерної рівності, скажімо, медіа-марафон НДІ, коли всі говорять в унісон, усі приблизно розуміють про що говорять. Але мікси всього цього теж мають право на життя, адже потрібно проявляти активність у якомога більших сферах. Навіть якщо йдеться про якісь мережеві організації, – це теж важливо, жінки вчаться лідерству, активності. А те, що там мало гендеру... Ну, вони можуть прийти до нього, зустрівши круту тренерку та маючи бажання просуватись у розумінні процесів сьогодення.



– Чому жінки не хочуть створювати жіночі організації?

– Це залишається парадоксом. Коли я говорю жінкам: "Ось ви зараз зібралися. Тут самі жінки. Скажіть: чому ви не хочете ідентифікувати свою організацію як жіночу?". Відповідь: "Ну, ми хочемо, щоб з нами були чоловіки..."

Я – тренерка в Академії жіночого лідерства. У мене був випадок в Кіровоградській області, коли дівчата відстоювали, щоб в проекті "Школа політичного лідерства" брали участь і чоловіки. У рамках Українського жіночого фонду ми не могли підтримувати проект для чоловіків – він від початку спрямований на жінок.

Я їм кажу: "Дівчата, поясніть-но мені: 10% жінок в Парламенті, і так менше не буває, і так складно пробитися, ну чому ви продовжуєте посилювати чоловіків?" А вони мені відповідають: "Тому що вони наші знайомі, ми хочемо їх навчити". Ось розумієш, Аліно, для мене цікаве це явище. Як гендерна експертка я розумію: це дія стереотипу, ніби жінка успішна тільки поруч із чоловіком, і ніби він повинен таки бути десь поблизу. Одна жінка, яка займає зараз одну з провідних посад області, яка протягом багатьох років, бере участь у круглих столах, що організовує наша громадська організація щодо жіночого політичного лідерства, продовжує говорити, що саме чоловік допоміг їй стати лідеркою і що, якщо жінка є берегинею в родині, то зможе бути гарною берегинею в країні. Поки що так воно й залишається.




“Досягнувши перемоги, треба вміти її зберегти”



– Як змінилася свідомість жінок, якщо говорити про розуміння гендерної рівності, фемінізму?


– Прогрес іде, і гендерна освіченість жінок підвищується. Але критичної маси, яка б змінила нашу патріархальність у суспільстві, ще немає. На день міста я проводила на площі тести на гендерну ідентичність, серед пересічних громадян і громадянок, і несподівано для себе побачила, що молодь обізнана в цій темі. Урешті-решт щось зрушилося. Вже не так злісно сприймають тат у декреті, політикинь, лідерок…

Але патріархальне суспільство найчастіше виштовхує на високі посади тих жінок, які мають чоловічий прообраз. Які надягають на себе якісь чоловічі портрети, поведінку, спілкування, стиль керівництва, що не властиві цим жінкам. Вони це роблять, адже розуміють: тільки так можуть просунутися в нинішньому суспільстві. І таке явище сьогодні яскраво виражене.

– Руху в Україні вже понад 20 років, ми бачимо прогрес, але, скажімо, ми ще не досягли результатів Швеції. Як гадаєте, скільки часу знадобиться для потрібних нам змін?

– Я не можу робити прогнози. Але, коли у Києві був перший Жіночий Конгрес, шведка на виступі сказала: "Досягнувши рівності в парламенті, ми трохи заспокоїлись, і на останніх виборах з прикрістю відзначили, що відбувся невеликий відкат назад. Досягнувши перемоги, треба вміти її зберегти”.

Ось так і я скажу, що не знаю через скільки років, але це потрібно робити постійно, не опускати рук. Хоч буває важко, і хоч втомлюєшся бути білою вороною – це безперервна робота. Для змін у суспільстві рік-два-три – це точно мало, і навіть вісімнадцять – мало. Хтось каже: "Ой, навіщо вам квоти, через 50 років і так жінок виберуть". І дуже багато зі мною в Інтернеті сперечалися, що природним шляхом треба чекати. Дуже багато гідних жінок, які можуть нашу країну проштовхнути до економічно кращого стану, перетворити на більш заможну країну, так і не дочекаються! А від цього будемо втрачати і ми, українці та українки. Багато факторів впливають, їх слід враховувати. Наприклад, за президентства Віктора Януковича в сфері гендерної рівності стався дуже сильний відкат, усе згорталося просто зі страшною силою.




“Українці та українки самодостатні і не дуже люблять об'єднуватися”



– Ви берете участь у міжнародних конференціях. Яка з країн вам здалася більш згуртованою, як гадаєте – чому?


– В більшості – це країни Азії. Мені здалося, що в Грузії жінки більш об'єднані і підтримують одна одну. Думаю, цей фактор залежить від більшої чи меншої кількості населення держави.



– А що заважає українському жіночому руху стати більш згуртованим?

– Я не можу виділити гострі проблеми, що нам заважають. Мені здається, це типові національні речі. Кажуть, українці та українки самодостатні і не дуже люблять об'єднуватися, в чомусь, я гадаю, це відіграє роль і в жіночому русі. Я не бачу нічого поганого в коаліціях, що мають конкретні цілі, досягнувши які, розпадаються. Навіть, згадайте, коли Азаров сказав з приводу політикинь “йдіть на кухню”, – усі швиденько об'єдналися й підтримали Олену Суслову і Катю Левченко, які подали до суду за такі слова. Ми всі дуже швидко об'єднуємося і відшукуємося, коли виникає перша загроза, ворог, гостра потреба.

– Коли мова йде про гендерну рівність, активізм або громадський сектор, то на слуху завжди жіночі об'єднання. А чи знаєте ви такі ж об'єднання чоловіків?

– Так, і я мрію, щоб у Херсоні відновилися такі організації. У суспільстві побутують стереотипні уявлення: чоловіче об'єднання відразу сприймається, як приналежність до сексуального руху. Сегрегація в цьому секторі теж існує: як правило, чоловіче – це тільки з бізнесу та політики.

У 2010 році, коли Лариса Кобилянська створила "Гендерні ресурсні центри" в областях, у неї також була ініціатива створити об'єднання "Чоловіки проти насильства". У Херсоні теж була така потужна організація. Коли "Успішна жінка" виступала проти насильства разом із чоловіками, не треба було доводити, що воно існує, проблема ставала явною. А, знову-таки, спрацювало те, що в громадському секторі робота непостійна, і з часом оті чоловіки розбрелися по роботах, подалися в традиційні сфери зайнятості. Організація припинила своє існування. Погоджуюся, що всім нам треба залучати до роботи з гендерних питань і чоловіків. У нашій організації є два чоловіки: юрист та волонтер-тренер, які нормально можуть відрекомендуватися: “Добрий день, я представляю "Успішну жінку"”. І це навпаки підсилює їх!


Матеріал створений за підтримки Українського жіночого фонду і Фонду імені Гайнріха Бьолля, точка зору яких не обов'язково збігається з авторською.

Авторка: АЛІНА КУРЛОВИЧ, ВЛАСНА КОРЕСПОНДЕНТКА ГІАЦ «КРОНА»