НІНА ПОТАРСЬКА: «Тренди гендерних дискусій не потрапляють в точку»




Ніна Потарська – гендерна експертка, активістка, консультантка Міжнародної жіночої ліги за мир і свободу. Пані Ніна проводить тренінги для переселенок та для жінок, які живуть на Донбасі, відвідала кілька міжнародних шкіл присвячених цілям ООН щодо гендерної рівності. Як активістка наразі оцінює рівень українського активізму та чи вписується він у світові практики читайте далі.



“Якщо ми хочемо бачити жінок у політиці, треба думати: яким чином буде закрита репродуктивна сфера?”



– Ви зазначали, що бідність в Україні асоціюється з жіночим обличчям і що причиною цього є реформи. Що не так з реформами, які, начебто, згідно із зобов'язаннями перед ЄС, повинні бути саме гендерночутливими?

– Останні п'ять років йде оптимізація соціальної, освітньої і медичної галузей. Це все – жіночі місця, адже жінок у цих сферах до 80%. Тільки в соціальній службі скоротили 20 тисяч працівниць!.. Ми не проти оптимізації, але ми проти того, щоб ця економія відбувалася за рахунок жінок. Держава натомість не пропонує програм із заміни кваліфікації. Що ж мають робити ці жінки, яких скоротили?

У мене є відповідь від Міністерства соціальної політики за 2013 рік, де сказано, що лише 1% чоловіків бере відпустку з догляду за дитиною. Тобто усі сфери, що стосуються медицини, дитячих садків, освіти – це те, чим займаються і користуються жінки. Коли ми скорочуємо ці послуги, ми знову ускладнюємо їм життя.

Сьогодні жінки – вразлива категорія, що тягне на собі більшу частину репродуктивного навантаження. Та замість того, щоб впровадити для них програми з підтримки, держава їх скорочує, і за такої політики вони стають ще біднішими, більш вразливими та виснаженими.

– На які «жіночі» проблеми держава заплющує очі?

– Найпоширеніша проблема для жінок що мають дітей – обмежений час роботи дитячих садків і груп продовженого дня у школах, що працюють до 17-18 години. Яким тоді чином жінка може працювати з 9 до 18? Хто у цей час буде забирати дитину зі школи, якщо у нашому сексистському суспільстві доглядова робота дорівнюється жіночій справі!? Для державних службовців зв’язки між соціально-економічним забезпеченням і правами жінок неочевидні. Заможні депутатки не завжди розуміють те коло питань, із яким стикаються звичайні жінки. Зараз потроху розвивається дискусія жіночої політичної участі, але не для всіх є очевидним що скорочення соціальної сфери (садків, шкіл, доступу до лікарень) безпосередньо впливають на можливості політичної та економічної участі жінок. У той же час, коли ми говоримо про політичну участь жінок та доступ до прийняття рішень, варто розуміти, що різні жінки мають різні потреби. Для жінки з доходом вище середнього усі ці проблеми не є проблемами. А якщо тобі бракує грошей, ти матір-одиначка, тобі немає на кого залишити дитину – у тебе інша реальність.



Просуваючи тезу про 50% жінок у парламенті, варто пам’ятати про те, що це повинні бути не будь-які жінки. Важливо не просто додати жінок. Важливо додати жінок, які мають специфічні потреби, тоді інтереси різних груп будуть представлено та включено у процес прийняття рішень. Якщо до прийняття політичних та економічних рішень буде долучено 50% жінок, умовно кажучи, з маскулінною політичною моделлю поведінки: заможна, здорова, біла, геторосексуальна та з іноземною освітою, то жінка із таким набором привілеїв, не маючи досвіду вразливості, навряд чи може згадати проблеми матері-одиначки, яка виховує дитину з інвалідністю, і таким чином нам ще довго чекати справжньої гендерної рівності.

– Але ж політика потребує грошей. Які жінки не можуть туди потрапити… Хіба ні?

– Я проводила фокус-групу із депутатками місцевих рад. Для багатьох вирішальним фактором стала допомога в репродуктивній праці, коли жінка могла вивільнити час для створення бізнесу, тому що депутатська робота на рівні місцевих рад не оплачується, і вже тоді йшла у політику.  Під час проведення політичної кампанії та кар'єрного зростання, жінки дуже часто отримують допомогу від мами, свекрухи або няні... У всіх цих сценаріях жінка залишається залежною від третіх осіб.

Якщо ми хочемо бачити жінок у політиці, треба думати: яким чином буде закрита репродуктивна сфера? Ким, якщо чоловіки не беруться за неї? Як залучити у репродуктивну роботу чоловіків? Скільки відсотків чоловіків йдуть у відпустку з догляду за дитиною? 2-3%?! А що відбувається з рештою 97% жінок, які тягнуть на собі потрійне навантаження? Яким чином їм звільнити час або з якою швидкістю вони повинні працювати? Для мене це про підтримку з боку держави, яка допомагає соціальними програмами.


“Жінки на сході чітко відчувають, чого їм бракує, де їх принижують, де порушують їхні права”



– Ви працюєте медіаторкою конфліктів в АТО/ООС… Що ви можете сказати про настрої тамтешніх жінок? Чи йде там мова про активізм і фемінізм?

– Жінки на сході чітко відчувають, чого їм бракує, де їх принижують, де порушують їхні права. Часом буває так, що я нічого не розповідаю, окрім того, що роблю перелік їхніх базових прав. А далі вони просто проговорюють, що їм болить, і виходить так, що вони самі все знають.

Жінкам сім’я стає досить не ресурсним місцем. Вони відчувають спротив у родині: коли батьки, чоловік, діти не підтримують, мовляв, твоє місце бути мамою і дружиною, а не активісткою.

Мене дуже надихають жінки, з якими я знайомлюсь  в депресивних, забутих усіма містечках і селищах. Без ресурсів, знань, фондової допомоги чи місцевих органів влади вони роблять якісь неймовірні речі: опікуються вивозом і сортуванням сміття, проводять форуми і фестивалі, просувають об’єднання ОТГ тощо. Вони мають величезний потенціал. Я взагалі не розумію, яким чином усі ці чотири роки вони продовжують щось робити, мають активну позицію, нічого не бояться. Я помітила, що, чим ближче до дому бойові дії, то охочіше люди говорять про складні питання.



Але варто пам’ятати: подвійне навантаження, а у випадку депутаток місцевих рад це потрійне навантаження, може негативно впливати на міцний мир і вирішення конфлікту, беручи до уваги той факт, що жіноча праця є невід'ємною частиною відновлення громад після конфлікту, особливо у переміщенні, і що організаційна діяльність жінок, як відомо, є одним з соціальних чинників стійкого миру. Якщо ця робота виснажена, здатність жінок сприяти відновленню і процесам мирного врегулювання поза домогосподарством в громаді і на національному рівні буде дуже обмеженою.

– Як ви підводите своїх співрозмовниць до розуміння гендерної рівності?

– Я завжди намагаюся показати зв'язок між соціально-економічними правами і правами жінок і візіями нашого майбутнього. Соціально-економічні права зрозуміліші для звичайного населення. Жінки не завжди розуміють, чому мають відмовлятися від квітів, або можуть сперечатися стосовно фемінітивів. Але вони напевне знають, що їхні права не забезпечені у повній мірі. Вони хочуть більше гарантій, хочуть мати можливість ходити на лікарняні коли хворіють, хочуть мати відпустку та можливість подорожувати із родиною, дати якісну освіту своїм дітям. Знають, що втомлюються від великої кількості хатньої роботи.

Я не хочу робити своїм співрозмовницям боляче, але щоразу тренінги закінчуються слізьми від того, що жінка розуміє: у неї немає часу і простору для себе. Ми робили дослідження стосовно вільного часу: протягом дня, з кроком у 15 хвилин записували все, що роблять жінки. Я спостерігала за мамою двох дітей. Упродовж дня вона приносила вибачення, що нічого не робить. Але вона була чимось зайнята весь час! Мені навіть не вдавалося робити крок у 15 хвилин, бо вона виконувала кілька справ водночас або швидше змінювала види активності.

Я занотувала усе і показала їй заповнений графік. Ми проговорили: що вона робила для себе, для чоловіка, для дітей. Вийшло так, що для себе вона лише зранку вмилася і покурила з подругами біля школи...



Я вважаю, що саме з цієї точки потрібно починати говорити про фемінізм та жіночі права, через власний досвід, а не через незрозумілі абстракції критики патріархату та фемінітиви (Хоча я обома руками за них!). Просто не з них потрібно починати, а з потреб звичайних жінок, звичайно, якщо ми хочемо поширити ідеї прав жінок і фемінізму. Іноді теми наших феміністичних трендів є незрозумілими, тому виникає розрив між актуальними слоганами і потребами жінок.


“Коли опонент не знайшов, що відповісти активістці, він просто кинув у неї пляшку з водою”



– Що зараз не в тренді?

– Приміром, коли я кажу про соціально-економічні права жінок, мені роблять закиди, мовляв, я навмисне розхитую обстановку в без того нелегкі воєнні часи. Усе, що не потрапляє до мейнстрімінгової повістки, маргіналізується, а ми опиняємося у критичній ситуації. Типовий випадок: існують програми для переселенок. Але якщо до фонду приходить звичайна жінка з двома дітьми, від якої пішов чоловік, і каже: «У мене немає грошей, від мене пішов чоловік, мене виселяють, бо мені немає чим платити за аренду...». А їй кажуть, що вона не потрапляє у жодну категорію, якій ми можемо допомогти. І якщо у неї немає друзів, родичів, вона не знайшла нового чоловіка, який зможе підтримати в цій ситуації, держава штовхає цю жінку на дуже небезпечні вчинки.

У Львові секс-працівниця виходила на трасу з маленькою дитиною. “Небайдужі люди” вирішили допомогти дитині, зняли жінку на відео, звернулись до опікунських служб. Жінку позбавили батьківських прав замість того, щоб з’ясувати, чому вона взагалі там опинилася, чому вона змушена брати дитину. Де батько дитини, чи отримує вона аліменти, чи є цій родині де жити тощо. Чому держава не допомагає винайняти житло жінці, яка знаходиться у декретній відпустці. Або організувати дитячі садки, що можуть приймати дітей з півроку. Тому, на мою думку, ці офіційні тренди дуже далекі від актуальних проблем. Хочеться їх поєднати. Неможливо вирішувати проблеми з кінця.

– Я знаю, що нещодавно ви були на двох закордонних школах, присвячених жіночому активізму. Що це були за заходи? Які ідеї та візії ви привезли з цих поїздок?

– Школа була присвячена участі жінок у переговорах, медіації, навчанню «Резолюції 1325: Жінки. Мир. Безпека». Усе це спрямоване на миротворчу діяльність, знайдення інклюзивних підходів у політиці, видимості жінок у переговорах.



Це навчання для жінок з різних країн світу. Для мене це неоціненний досвід, бо таким чином ми можемо долучитися до обговорення проблем встановлення миру в інших країнах, зокрема в Колумбії, Судані, Палестині. Дуже багато країн знаходяться у конфліктах. Коли я бачу жінок з Афганістану, які просувають інклюзивний мир там, мені здається, що це взагалі магія. Там дискусія зосереджена на шлюбному віку для дівчат. Чоловіки, посилаючись на Коран, кажуть, що це можуть бути дівчатка віком від 9 років, бо у святому письмі хтось вийшов заміж у 9 років.

І вони спілкуються з такого роду чоловіками, просуваючи свої якісь тези про гендерну рівність. Апелюють тим, що інша вийшла заміж у 40 років! А коли опонент не знайшов, що відповісти активістці, він просто кинув у неї пляшку з водою. І я розумію, що у нас ситуація взагалі дуже проста. Нам нема чого жалітись, ми просто повинні думати про те, які стратегії обирати. Учасниць з України дуже надихає, коли ми зустрічаємось з активістками із Судану, Уганди, де взагалі жахливі речі відбувалися.



– Яким є жіночий активізм у світі сьогодні? У якому напрямку він розвиватиметься надалі? І чи вписується у ці тренди жіночий активізм в Україні?

– Скрізь я помічаю, що стають більш помітними праворадикальні рухи. Їх підтримує зубожіле населення або влада. І скрізь по всьому світу перед жінками постають ті самі питання: скорочення соціальної сфери, збільшення праворадикальних рухів і мілітарізація та насильство. Мені здається, що у цьому напрямку нам треба солідаризуватися та об’єднуватися з активістками з інших країн.

Думаю, що це небезпечні тенденції. Цієї зими під час акції 15-річний підліток із однієї праворадикальної організації, що прийшов на контрпікет, кричав мені: «Якби я тебе зустрів на вулиці, я б тобі голову проломив, бо ти феміністка!” Хлопець, одноліток мого сина, каже, що проломить мені голову через те, що я феміністка. Що не так з цією дитиною? На яких цінностях він виріс?

Коли я розповіла про це під час дискусії, дуже багато жінок сказали, що ці юнаки йдуть викривленим шляхом, аби досягти справедливості, бо вони також знаходяться у ситуації порушення прав. Вони не отримують того, чого прагнуть. Знають, що у них немає перспектив, можливостей здобути освіту, роботу. А потрапивши під праворадикальну центрифугу, виходять звідти з ідеями насильства, пошуку ворогів не серед людей, які їх позбавляють прав і влади, а серед жінок, мігрантів, бідних… Тобто таких самих вразливих груп, як і вони самі. І це така спільна тенденція для всіх країн, з якими ми зустрілися цього літа.


Матеріал створений за підтримки Українського жіночого фонду і Фонду імені Гайнріха Бьолля, точка зору яких не обов'язково збігається з авторською.

Авторка: АЛІНА КУРЛОВИЧ, ВЛАСНА КОРЕСПОНДЕНТКА ГІАЦ «КРОНА»