Невидимі жінки. Чому ринок праці все ще орієнтується виключно на чоловіків



Різниця в розмірах премій, одержуваних жінками й чоловіками, які працювали однаково ефективно, сягає 25% (Фото: Science in HD/Unsplash)



В Україні у видавництві Vivat вийшла друком книга офіцерки Ордена Британської імперії, правозахисниці Керолайн Кріадо Перес Невидимі жінки. У ній авторка розкриває феномен того, як більшість галузей у світі продовжують ігнорувати жінок і орієнтуватися на «універсальну людину» — чоловіка.

НВ спільно з видавництвом Vivat публікує уривок із книги Невидимі жінки.


Міф про меритократію

Протягом більшої частини ХХ століття в Нью-Йоркському філармонійному оркестрі не було жінок. У 1950-х і 1960-х оркестр як виняток найняв кількох виконавиць, але загалом частка жінок у загальній кількості оркестрантів дорівнювала нулю. Однак незабаром ситуація несподівано змінилася: з 1970-х років кількість жінок в оркестрі почала швидко зростати.

Плинність кадрів в оркестрах украй низька. Склад оркестру (близько 100 виконавців) досить стабільний, музикантів звільняють рідко, вони часто працюють на своєму місці все життя. Тому зростання частки жінок в оркестрі, яка за десятиліття підскочила з 0% до 10%, було екстраординарним явищем.

Такому розвитку подій сприяли запроваджені на початку 1970-х сліпі прослуховування. Під час таких прослуховувань комітет наймачів не бачить виконавців, позаяк ті були відгороджені від них екраном. Наслідки були миттєвими. До початку 1980-х частка жінок у загальній кількості новоприйнятих в оркестр виконавців наблизилася до 50%. Сьогодні частка виконавиць у Нью-Йоркському філармонійному оркестрі трохи вища за 45%. Простий крок — установлення екрана — обернув процес прослуховування на інструмент меритократії. Однак оркестр так і залишився винятком із правил: для більшості роботодавців у всьому світі меритократія — це підступний міф. Цим міфом вони прикривають системну перевагу на користь білих чоловіків, яка сформувалася на ринку праці. І, на жаль, цей міф дуже живучий, попри те що вже десятиліття тому було зрозуміло, що він існує лише в уяві роботодавців. Якщо ми хочемо викрити цей міф, нам, поза сумнівом, доведеться зробити щось більше, ніж просто зібрати дані.

Довести, що замість реальної меритократії нам підсовують лише міф про неї, — завдання не з легких. У всіх економічно розвинених країнах існує стійке переконання, що меритократія — річ не тільки необхідна, а й реально дієва. Особливо завзято за міф про активну меритократію тримаються американці, хоча, якщо вже на те пішло, у США меритократія розвинена слабше, ніж в інших країнах першого світу. Однак для американців цей міф — догмат віри. В останні кілька десятиліть стратегії найму й просування працівників планувалися так, немов меритократія справді існувала. Під час опитування американських компаній, проведеного у 2002 році, 95% роботодавців заявили, що використовують оцінку роботи персоналу (в 1971 році про це заявляли 45% роботодавців), а 90% — що застосовують меритократичний підхід до оплати праці.

На жаль, ніщо не свідчить про реальну дієвість цих підходів.

Навпаки, є всі підстави вважати, що вони не працюють. Аналіз 248 оцінок ефективності роботи персоналу в американських високотехнологічних компаніях показує, що жінок критикують за поведінку, яка вважається прийнятною для чоловіків. Жінкам радять знизити тон, відступити в тінь. Їх звинувачують у тому, що вони полюбляють командувати, поводяться зухвало, бувають різкими, агресивними, надмірно емоційними та непослідовними. З усіх цих звинувачень у відгуках про чоловіків згадується лише агресивність, до того ж удвічі частіше чоловікам радять поводитися агресивніше. Ба більше, низка досліджень, присвячених заохоченню персоналу й надбавці до зарплати, свідчить, що білі чоловіки отримують вищу винагороду, ніж жінки й представники етнічних меншин, попри однакові результати роботи. Водночас аналіз документів однієї фінансової корпорації дає змогу зробити висновок, що різниця в розмірах премій, одержуваних жінками й чоловіками, які працювали однаково ефективно, сягає 25%.



Найкраще міф про меритократію процвітає в американському секторі високих технологій. Під час опитування 2016 року представники провідного галузевого концерну, що працює над запуском високотехнологічних стартапів, заявили, що їхній пріоритет — наймати найкращих фахівців, а кадрова різноманітність і наймання представників етнічних та соціальних груп посідає лише сьоме місце в списку бізнес-пріоритетів з десяти пунктів.

Кожен четвертий засновник стартапу заявив, що його не цікавить різноманітність кадрового складу і забезпечення балансу між роботою та особистим життям працівників. З цього випливає, що представники концерну переконані: щоб наймати найкращих фахівців, зовсім не обов’язково усувати структурні переваги на чиюсь користь, тобто використовувати реальні інструменти меритократії. Достатньо просто вірити в неї.

Справді, віра в меритократію іноді творить дива — не у сфері усунення структурних переваг на чиюсь користь, а, навпаки, у їхньому створенні. Дослідження показують, що віра роботодавців у власну неупередженість або в те, що вони не сексисти, робить їх запеклими сексистами. Чоловіки (у жінок така поведінка не спостерігається), які вірять у свою об'єктивність, вибираючи з двох кандидатів з однаковими резюме, один з яких чоловік, а другий — жінка, зазвичай обирають чоловіка. Така сама ситуація складається і в організаціях, які декларують свою прихильність до меритократичного підходу: працівників чоловіків менеджери заохочують частіше, ніж жінок, які мають таку саму кваліфікацію.



Ніжна любов високотехнологічних компаній до міфу про меритократію — парадокс для галузі, заснованій на вмінні працювати з великими даними, які, на відміну від більшості інших галузей, вона має у своєму розпорядженні. Але якщо в Кремнієвій долині меритократія — релігія, а її Бог — білий чоловік, який закінчив Гарвард і створив учнів за своїм образом і подобою, то чи варто дивуватися тому, що частка жінок у загальній кількості працівників галузі становить лише 15%, а в загальній кількості керівників — тільки 11%. І все це попри те, що саме жінки здобувають понад половину всіх бакалаврських ступенів у США, половину ступенів з хімії та майже половину — з математики.

Понад 40% жінок звільняються з високотехнологічних компаній через десять років після початку роботи (для чоловіків цей показник становить 17%). У доповіді Центру підтримки талантів та інновацій зазначено, що жінки йдуть з галузі через сімейні обставини або тому, що робота перестає їм подобатися. Серед причин звільнення вони називають умови роботи, жахливу поведінку керівництва й відсутність кар'єрних перспектив. У статті в Los Angeles Times теж підкреслено, що жінки йдуть з роботи, позаяк їм постійно відмовляють у підвищенні на посаді, а їхні проєкти відхиляють. Хіба це меритократія? Мабуть, це більше схоже на інституціоналізацію переваги на користь чоловіків.

Те, що міф про меритократію і далі живе, попри ці всі дані, свідчить про живучість іншого міфу: про те, що люди — типові чоловіки. Точно так само, як 80% чоловіків у відповідь на прохання намалювати людину, не замислюючись, зображують представника своєї статі, багато чоловіків, які працюють у секторі високих технологій, мабуть, не помічають переваги на користь чоловіків у галузі. Але живучість міфу про меритократію свідчить також і про його привабливість, адже він переконує тих, хто від нього виграє, що успіх — їхня особиста заслуга. Невипадково в міф про меритократію найчастіше вірять молоді білі американці — представники вищих верств суспільства.

Джерело