«Неймовірні». В Україні виходить світовий бестселер про 15 жінок, які створювали мистецтво та історію. Інтерв'ю з авторкою




3 березня видавництво ArtHuss представить українське видання книги американської письменниці Бріджит Квінн «Неймовірні: 15 жінок, які створювали мистецтво та історію». Ця книга, що увійшла в Топ-2017 по версії Amazon (Best Art & Photography Books 2017), виводить з тіні історії п'ятнадцяти геніальних художниць різних епох: від часів бароко до наших днів.

Ілюстрації до популярного видання створила відома художниця Ліза Конгдон.

Серед героїнь книги Квінн - Артемізія Джентілескі, Юдіт Лейстер, Аделаїда Лабіль-Жіар, Марі-Деніз Вільер, Роза Бонер, Едмон Люіс, Паула Модерзон-Беккер, Ванесса Белл, Еліс Ніл, Лі Краснер, Луїз Буржуа, Рут Асава, Ана Мендьєта, Кара Уокер, Сьюзен О'Меллі - жінки, про яких ми або не знаємо зовсім, або знаємо значно менше, ніж про художників-чоловіків цих же періодів.


На фото: Бріджит Квінн.


Письменниця Бріджит Квінн розповіла, чому так склалося історично й чому так важливо відновити баланс не тільки в історії мистецтв, а й в суспільстві в цілому.

– В книзі Неймовірні жінка пише про жінок: чуттєво, емоційно, професійно. Що ви відчували, працюючи над книгою?

– Я відчувала себе абсолютно щасливою, занурившись у роботу і життя цих художниць. Я обрала саме їх виключно в зв'язку з моїм інтересом до цих персоналій в різні періоди мого життя. Коли їхні роботи (а часто їхні життєві історії) надихали мене, допомагали стати на ноги, і зростити себе як жінку, матір і письменницю.

Іноді я відчувала розчарування від того, як важко багатьом жінкам стати художницями. І навіть тоді, коли їм вдається зробити цей неймовірний подвиг, як важко їм стати поміченими, знаменитими, і найскладніше – як важко залишитися в пам'яті.

– Для кого, перш за все, вона написана?

– Я б сказала, що ця книга написана для всіх, хто цікавиться історією західного мистецтва, і хоче знати, яку роль в цій історії зіграли жінки-художниці. Також вона для тих, хто хоче з усією щирістю і сміливістю зайняти своє місце в житті.


Кара Вокер (© Ліза Конгдон)


– Яка з героїнь найбільш близька вам особисто?

– Це цікаве питання. Зазвичай письменники кажуть, що кожен персонаж у книзі є частиною автора. У певному сенсі я теж так вважаю – кожна героїня привернула мою увагу саме тому, що деякі її риси відгукуються в мені.

Якщо говорити про цю книгу, то художниця, яка найбільше вплинула на моє життя, найменш схожа на мене серед усіх героїнь – Аделаїда Лабіль-Гійар. Якщо я росла на фермі в Монтані, то вона в Парижі. У свої двадцять я вийшла заміж і виховую двох дітей, вона ж рано розлучилася і повторно вийшла заміж у досить зрілому віці, дітей ніколи не мала. І все ж ми трохи схожі – обидві росли в великих сім'ях (вона була наймолодшою ​​серед восьми дітей, а я восьма з дев'яти). Як молода жінка я багато в чому хотіла б бути схожою на Аделаїду: мати мужність створювати мистецтво, незважаючи на всі складнощі та негаразди.

– Чи були ті, кого хотілося б включити в книгу, але з якихось причин ви цього не зробили?

– Так, я писала розділ про канадсько-американську художницю-абстракціоністку Агнес Мартін, але я не змогла отримати права на зображення її робіт і була змушена відкласти цю частину. Дуже шкодую про це.

– Ви дуже простою мовою говорите про складні речі. Що стоїть за цією «простотою»?

– Я вважаю, що простота викладу - це ясність, і це ідеал у письменницькій справі: чітко передати почуття, опис, емоції. Це те, над чим я працювала все своє свідоме життя (тридцять років?). До того ж я викладала історію мистецтв в старшій школі і коледжі – під час викладання вкрай важливо не ускладнювати поняття, і, насправді, чим більше ти розбираєшся в темі, тим більше ти можеш пояснювати її максимально ясно. Складність же породжує ще більшу складність і плутанину.

– Якби можна було уявити ідеальний світ для творчих людей, яким би він був?

– Ідеальний світ для всіх людей – той, в якому є місце для творчості, де є простір для неї, де творче життя зустрічає захоплення і винагороду. Принаймні в США немає такого ставлення до творчих занять. Наприклад, в державних школах не вистачає на них грошей, а коли виникає бажання збільшити кількість так званих «академічних» предметів: математика, читання, то перше, що урізається, це музика і творчість. Творчі заняття цінуються в дитячих садах (або принаймні так говорять), але не більше.


© Ліза Конгдон


– Ваша книга не тільки про мистецтво. Ви торкаєтеся такої важливої теми, як сприйняття гомосексуалізму, проблеми насильства й расизму. Від цього вона стає ще глибшою. Чому для вас так важливо всебічно показати життя художниць, а не тільки їхню творчість?

– У традиційній історії мистецтв, робота автора є всім: просто те, що зображено на полотні, сторінці, камені. Теоретично все, що нам потрібно знати про мистецтво, знаходиться там. Але це неправда. Мистецтво створюється людьми, «живими людьми, які дихають, відчувають, страждають і люблять», як говорив норвезький художник Едвард Мунк. Причина, чому мистецтво виглядає так, як воно виглядає, напряму пов'язано з людиною, яка його створювала.

У випадку з художницями-жінками, висвітлення їхніх життєвих шляхів дає розуміння, чому у нас так мало жінок в історії мистецтва. Сексизм, насильство, расизм це тільки деякі причини, у зв'язку з якими жінкам важко стати художницями. І навіть якщо вони успішні при житті, про них швидко забувають після.

Деякі речі – просто частина життєвих історій, наприклад, приналежність до певної раси або гомосексуалізм. Життєво важливо, щоб і чоловіки, і жінки бачили всі можливі моделі. А також, особливо в мистецтві, повинні бути зображення, які передають наш внутрішній світ, яким би він не був.

– Ви показали величних жінок в сфері мистецтва з різних століть. І тим не менше, їх труднощі в творчому становленні багато в чому схожі. На вашу думку, з чим це пов'язано?

– Тільки одне слово: сексизм. Правда, інших пояснень немає.


Рут Асава (© Ліза Конгдон)


– Чи відносите ви себе до однієї з тих жінок, які змінюють світ?

– Чи повинна я відчувати себе ніяково, якщо скажу, що в певному сенсі я є такою жінкою? По-перше, я вірю, що мистецтво дає нам силу – будь то письменництво, музика, акторська майстерність, танці або малювання. Кожен раз, коли ви створюєте щось, чого раніше не було – ви змінюєте світ. По-друге, я вірю, що жінки, які використовують свій голос, щоб допомогти, дати силу іншим жінкам, є революційними і значущими.

– Від якої реакції читачів ви були б щасливі?

– Найкраща реакція, яку я сподіваюся почути – це, коли читач ознайомиться з книгою і подумає «Яка чудова історія»! Так, я сподіваюся, читачі надихнуться на те, щоб дивитися на мистецтво, створювати мистецтво або змінити своє життя, але найбільше я сподіваюся, що ці історії будуть жити в них.

– Чи буде продовження книги? Чи може згодом з'явитися ваша книга про чоловіків-художників?

– Книга навряд чи знайде своє продовження в чоловічих історіях – я вважаю, що чоловіча половина вже прекрасно освітлена в історії мистецтв. Зараз я працюю над книгою про права жінок в США, яка вийде до 100-річної річниці прийняття 19-ї поправки до Конституції Сполучених Штатів – саме ця правка гарантувала жінкам право голосувати. Так що в певному сенсі я продовжую робити так, щоб жінок почули. Ілюструвати книгу будуть сто жінок-художниць.

Також я працюю над подвійною біографією двох французьких портретисток 18 століття, нібито суперниць, – Аделаїди Лабіль-Гійар та Елізабет Віже-Лебрен.


© Ліза Конгдон


– Не могли б ви також розповісти про співпрацю з Лізою Конгдон. Чи було цікаво працювати разом?

– У це складно повірити, але у мене не було контракту з Лізою до тих пір, поки книга не була завершена. Ми працювали над нею окремо одна від одної. Але як тільки я почула, що вона буде ілюстратором, я була вкрай схвильована. Вже давно захоплююся її роботами і стежила в мережі за її неймовірними The Recontructionists. Щопонеділка протягом року вона публікувала створені нею портрети й есе автора Марії Попової про жінок, які змінили хід історії. Тож я знала, що ми спрацюємося!

Джерело