«Нежіночий» спорт? Як американки полюбили бокс, футбол і хокей




«Ну що ти як дівчинка?», - соромили колись хлопчиків. В Америці фразу «Fight Like A Girl», тобто «Б'юсь як дівчина» жінки давно промовляють із гордістю й носять на футболках. І ось чому.

Днями працювала одразу над двома сюжетами, які стосуються гендерної тематики. Перший – про нещодавній випадок у Google. Один із уже екс-інженерів «корпорації добра» написав, що жінки біологічно не придатні до програмування, чим спричинив величезний скандал.

Говорила про це із колегою, типовим республіканцем: білим, 60 років, з південно-східного штату. Він не лише погоджувався із інженером Google, а ще й жалівся, що він сам стикався із дискримінацією на роботі. Мовляв, він білий чоловік, а підвищення на одній з його колишніх робіт отримала чорношкіра жінка – саме через те, хто вона, а не за свої професійні якості.

А от інший колега, молодий чорношкірий хлопець з мультикультурного середовища так званої Washington area, сказав, що на його думку, дівчата не можуть змагатись з хлопцями у фізичній силі, але в питаннях розумової праці жодних обмежень за статтю бути не може.

Другий мій матеріал щодо гендерних ролей у суспільстві був про американсько-український турнір із жіночого хокею. Скільки скептичних коментарів я вислухала про саму ідею дівчат із ключками на льоду!.. Переважно від знайомих чоловіків-українців.

Більшість просто не повірило, що це взагалі можливо. Дехто казав, що жіночий спорт ніколи не буде таким масовим і не приноситиме стільки грошей. Можливо, але шахи - менш популярна гра, ніж футбол. То що, нащо тоді проводити чемпіонати?

А от той самий другий колега підбадьорив. Мовляв, жіночий спорт часом набагато більш видовищний. Наприклад, йому цікавіше дивитись жіночий футбол, бо дівчата грають більш технічно й менше «малюють».

Раніше я чула, що в Америці європейський футбол («soccer») часто вважають жіночим спортом. Не згодна, бо особисто зустрічала багатьох американців свого покоління, які дивляться футбол або самі грають. На зелених галявинах перед Капітолієм чи Білим домом постійно можна побачити любительські команди. Але все частіше разом із хлопцями грають дівчата.

Те саме можна сказати і про хокей. Коли робила сюжет, дізналась, що зараз цим спортом у США займаються 73 тисячі жінок. Дівчата професійно грають із малечку, як і хлопці. Існують дитячі, юнацькі та молодіжні турніри. У 1998 році жіночий хокей з’явився у програмі зимових олімпійських ігор, і з цього часу збірна США щоразу поверталась додому із медалями.

Дівчина, що займається хокеєм на траві, гольфом, боксом, давно не викликає здивування у США. Бо американські батьки вчать дітей робити те, що вони хочуть, без огляду на «а що люде скажуть?».

За моїми спостереженнями, у порівнянні з українцями, американська молодь не сильно зважає на осуд людей навколо. Це егоїсти – переважно у гарному сенсі цього слова.

Вони не бояться бути собою, «dream big», тобто мріяти масштабно, і тому сміливо кидають виклик панівним уявленням, зокрема, про те, що «личить» робити дівчатам, а що – хлопцям. Тепер згадайте, як у радянських школах навіть шульг перевчали писати правою рукою, щоб було «як в усіх», не кажучи вже про постійне підкреслення гендерних відмінностей.




Я переконалась, що сексизм у США також існує. Проте його прояви все частіше вважають чимось непристойним, це намагаються не афішувати. Бо громадянське суспільство дедалі менш сприймає дискримінацію.

Як дізнатись, що є проявом сексизму? Ще з університетських років я запам’ятала принаймні два способи.

1. Перевірити, наскільки необхідно у розповіді вказувати стать, описувати зовнішність, вік, сімейний статус. Дієтолог із надлишковою вагою, урядовець у кольорових шкарпетках, - цікаві деталі. Але якщо, наприклад, у статті йдеться про науковця, що зробила прорив у лікуванні недуги, то наскільки важливо те, білявка вона чи брюнетка, яка в неї постава, чи є в неї чоловік і діти?

2. В описанні людини однієї статі підставити протилежну. «Ефектна струнка бізнес-леді, яка у свої 33 керує мультинаціональною компанією й встигає підтримувати родинне вогнище разом із чоловіком-архітектором і двома синами», - чи написали б так у діловому журналі про чоловіка?

«Ну ти ж дівчинка, поприбирай у своїй кімнаті», - мене із дитинства дратували ці слова. По-перше, хіба ми вибираємо, ким народитись? А по-друге, жити у бруді чи в чистоті – це вибір кожної людини, незалежно від статі. І в Україні, і в Америці я бачила ідеально чисті домівки у хлопців і страшний гармидер у дівчат. На це впливає не стать, а особистість.

Жінки – це половина людства. Але їхні досягнення чи захоплення дотепер часто викликають подив, наче це щось надприродне.

Тому дівчатам треба грати у хокей чи футбол, чи боксувати, так само як і хлопцям – вишивати хрестиком чи грати на арфі, якщо це приносить їм радість.

Сподіваюсь, з часом українці прийдуть до такого, як американці, - частіше підтримувати ініціативи інших людей, а негатив і скептичні коментарі залишати при собі.

Марія Прус. Журналістка української служби "Голосу Америки", висвітлює широке коло тем, від політичних новин і проблем системи охорони здоров'я – до соціальних і культурних подій. У Києві працювала на багатьох українських телеканалах, зокрема UA: Перший (Перший національний телеканал України), «П'ятий канал», ТРК «Ера». У листопаді 2016-го з Вашингтона висвітлювала американські вибори в ефірі українських каналів. Отримала ступінь магістра Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Джерело