СУСПІЛЬСТВО КРІЗЬ ПРИЗМУ ЖІНОЧОЇ БЕЗДОМНОСТІ. Стаття з нового числа Журналу «Я» (тема випуску – «Гендер і гроші»), що днями побачить світ

Дар’я Попова

СУСПІЛЬСТВО КРІЗЬ ПРИЗМУ ЖІНОЧОЇ БЕЗДОМНОСТІ

За деякими феміністичними методологіями (standpoint theory, інтерсекційна теорія) суспільство краще за все досліджувати з позицій дискримінованих категорій населення, особливо з позицій тих, хто є дискримінованими за кількома ознаками. Ця думка здалася мені дуже слушною, коли я намагалася виокремити причини, специфічні для жіночої бездомності. По-перше, ця категорія жінок зазнає дискримінації як через класову позицію, так і через гендерну приналежність. По-друге, як виявилось, причини жіночої бездомності неможливо описати, не зачіпаючи загальної структури суспільства, яка формується і під впливом патріархальних цінностей, і під впливом капіталістичного економічного ладу.

Образ бездомної людини часто пов’язують з образом чоловіка. Це не є дивним, адже за статистикою кількість чоловіків серед бездомних переважає над кількістю жінок. Станом на 2013 рік частка чоловіків серед безхатченків у деяких великих містах України складала близько 66 %[i].



Під час підрахунків іноді беруть до уваги саме видимих бездомних («без дахових» за класифікацією І. Грига та Н. Кабаченко) [ii]. Ними є ті, хто переважно ночують на вулиці або в місцях, не пристосованих до проживання. Такий вид бездомності є більш небезпечним для жінок, ніж для чоловіків, і більшою мірою позначається на здоров’ї перших, ніж других[iii]. Також жінки швидше помирають від життя на вулиці, ніж чоловіки[iv].

Але визначення бездомності не обмежується людьми, які ночують безпосередньо на вулиці. Воно може включати в себе і людей, які тимчасово знаходяться у закладах для бездомних осіб (притулках, центрах реінтеграції, соціальних готелях) або живуть у нестабільних умовах (дешевих кімнатах, старому «ветхому» житлі, мають високий ризик опинитися на вулиці).

Так само до бездомних можна віднести жінок, які живуть у шелтерах для жертв насильства в сім'ї, які доступні їм лише тимчасово. В Україні, наприклад, жити у шелтері можна максимум 90 діб. Цю категорію населення часто не зараховують до бездомних, оскільки першочергово їх вважають жертвами насильства в сім’ї (хоча у разі розриву стосунків з кривдником, ці жінки можуть опинитися без постійного місця проживання). Причиною неврахування може бути те, що велика кількість жінок повертаються до партнерів після перебування в шелтері. За словами працівниці Центру соціально-психологічної допомоги в м. Києві, такі випадки не є рідкістю та стаються як через фінансову, так і емоційну залежність від партнера.


«Дослідження бездомних, проведене в Нью-Йорку, засвідчило, що жінки стають бездомними частіше через виселення та насилля в сім’ї, а чоловіки – переважно в результаті безробіття, алкогольної залежності чи внаслідок ув’язнення.»


Бездомності зазвичай передують абсолютна бідність та соціальна ексклюзія. Абсолютна бідність – це відсутність мінімальних матеріальних ресурсів, необхідних для фізичного виживання людини. Соціальна ж ексклюзія включає в себе знаходження в невигідному становищі щодо освіти, кваліфікації, зайнятості, житлових, фінансових ресурсів і т.д.[v] Тобто людина, яка має гірші ресурси «на старті», має більшу ймовірність залишитися без даху над головою. Також бездомності може передувати насилля в сім’ї, що особливо важливо зазначити у дослідженні жіночої бездомності.



Я вважаю необхідним звернути увагу на такі специфічні витоки жіночої бездомності, як насильство в сім'ї та фемінізація бідності. Ці причини пов'язані між собою та включені в ширшу систему відносин – патріархальну та капіталістичну, поєднання яких і зумовлює їх наявність.

Іноді причини жіночої бездомності настільки щільно пов'язані між собою, що важко відокремити їх одна від одної. Наприклад, у своїх інтерв’ю для дослідження в США в 1994-1995 роках жінки наголошували на впливі розлучення, насилля в сім’ї та інших сімейних проблем у комбінації з економічною незахищеністю та відповідальністю за дітей[vi].

Але для наочності я спробую розділити ці причини послідовно та пояснити їх включеність до загальної системи відносин.

Першим я розглядатиму насильство в сім'ї, говорячи про насильство з боку партнера в рамках нуклеарної сім’ї, хоча інші види сімейного насильства (над дітьми чи над дорослими родичами/-ками) також можуть ставати причиною бездомності.

За статистикою 70 % жінок України потерпають від сімейного насильства, і переважну більшість його вчиняють чоловіки[vii]. Світова практика ідентифікує насильство в сім’ї як одну з причин бездомності. Наприклад, у законодавчій базі Великобританії воно зазначене як частина однієї з 4 категорій бездомних, які потребують допомоги в першу чергу[viii]. Дослідження бездомних, проведене в Нью-Йорку, засвідчило, що жінки стають бездомними частіше через виселення та насилля в сім’ї, у той час, як чоловіки стають бездомними переважно в результаті безробіття, алкогольної залежності чи внаслідок ув’язнення[ix].

Жінкам, які мають родинний ресурс у місті, де вони проживали з чоловіками, легше, бо вони можуть жити у родичів. Якщо ж жінка приїхала з маленького міста або села, є менша ймовірність, що вона має куди звернутися. Тоді жінки, як правило, звертаються до центрів для жертв насильства в сім’ї (за словами працівниці Центру соціально-психологічної допомоги, м. Київ). Отже, насильство в сім’ї може призвести до бездомності у разі відсутності власних ресурсів у жінки, якими вона могла би забезпечувати себе та дітей, якщо вони є.



Якщо жінка має власні статки або родинні ресурси, то питання бездомності навряд чи її зачепить. Але якщо такі можливості відсутні, то ситуація ускладнюється. Постає питання, чи можуть жінки бути фінансово незалежними від партнерів у сучасному українському суспільстві? Звичайно, з доступною освітою та виходом на ринок праці жінки мають певні можливості для цього. Але існують і певні проблеми.

Те, що жінки мають подвійне навантаження, поєднуючи репродуктивну працю та оплачувану роботу, не є секретом. Наявність сім’ї збільшує кількість часу, який жінка витрачає на неоплачувану домашню працю. За даними деяких досліджень, на таку роботу жінки витрачають на 3,5 години більше часу кожної доби, ніж чоловіки[x].

Народження дітей спричиняє ще більше залучення жінок до репродуктивної праці. Дослідження, проведене в Нижньому Новгороді у 2003 році, засвідчило, що одружені жінки без дітей працюють у галузі домашньої праці в середньому 15 годин на тиждень, з однією дитиною – 21 годину, з двома – 30 годин. На кількість репродуктивної праці чоловіків наявність дітей не впливає, але впливає на обсяг оплачуваної зайнятості: в одружених чоловіків без дітей вона становить 40 годин на тиждень, з однією дитиною – 45, а з двома – 48[xi].

Якщо розглядати аспект патріархальних відносин, то доглядова праця вважається «жіночим» обов'язком, легітимізованим завдяки міфу про «природність» доглядової праці для жінки. Такою працею є не лише догляд за дітьми, а й хатня робота та догляд за старшими родичками/-ами. Оскільки репродуктивна праця вважається «природною», її значення та трудомісткість знецінюють. Прикладом такого ставлення є сталий вираз, що у декреті жінка «сидить вдома», а не працює вдома.


«Залежність від чоловіка в поєднанні з насильством з його боку може призвести як до потрапляння жінки в стан крайньої бідності або бездомності після полишення кривдника, так і до продовження стосунків з кривдником задля збереження фінансової стабільності для себе та дітей.»


Якщо розглядати аспект капіталістичної економіки, де центральним є значення ринку та продажі робочої сили, то репродуктивна праця є виключеною з ринкових відносин. Хоча у деяких випадках за доглядову працю можна отримати прибуток (робота хатньою робітницею або нянею), вона існує на ринку праці дуже частково, в основному залишаючись «в тіні» без грошової винагороди.

Так само «подвійне навантаження» на жінок викликає їх програшне становище на ринку праці. У жінках бачать «ненадійних працівниць», які будуть іти додому з роботи раніше для догляду за дітьми або брати додаткові відпустки, якщо діти захворіють. При працевлаштуванні 18,6 % респонденток зазначили, що до них чи до їх знайомих упереджено ставилися через те, що вони – жінки. 11,8 % стверджували, що мають нижчу оплату праці через свою статеву приналежність, а 13 % відчувають труднощі у просуванні кар’єрою через віднесення їх до «слабкої» статі[xii].

За деякими даними, середній дохід жінок становить приблизно 60 % середнього доходу чоловіків. Різниця в оплаті існує за будь-яких умов: чи це повний робочий день чи робота на півставки.

Такі бар’єри на рику праці викликають ускладнення для жінок перед фінансовою незалежністю від чоловіків, тим паче, за наявності дітей. Залежність від чоловіка в поєднанні з насильством з його боку може призвести як до потрапляння жінки в стан крайньої бідності або бездомності після полишення кривдника, так і до продовження стосунків з кривдником задля збереження фінансової стабільності для себе та дітей.



Опорою для жінок у випадку фінансової незахищеності та сімейного насильства може бути держава. Немає жодної країни, де б ринкова економіка функціонувала в «чистому» вигляді, не «підстраховуючи» людей соціальним забезпеченням. Відповідно до статті 1 Конституції, Україна так само є соціальною державою, а за статтею 3 – людина визнається в Україні найвищою соціальною цінністю[xiii]. Роль соціальної держави є особливо актуальною для жінок, оскільки жінки є уразливою категорією населення – через навантаження репродуктивною роботою та дискримінацію на ринку праці. Звичайно, жінки не є гомогенною групою, і деякі з нас є більш захищеними за інших (наприклад, ті, хто походять з вищих прошарків суспільства). Тим не менше, чим сильніша роль держави (вище та більш доступне соціальне забезпечення), тим менша вірогідність для жінок потрапити у ситуацію крайньої бідності чи бездомності. Ця тенденція особливо яскраво виявляється під час розгляду наступної причини жіночої бездомності, а саме «фемінізації бідності». Фемінізація бідності – це явище, коли жінки є значною частиною населення з низьким матеріальним статком. Це стосується передусім матерів-одиначок та пенсіонерок[xiv]. Серед причин фемінізації бідності так само називають дискримінацію жінок на ринку праці та репродуктивне навантаження[xv]. Обидві вище зазначені категорії є вразливими, а їх забезпечення є відповідальністю соціальної держави.

Отже, розкриваючи витоки жіночої бездомності, важко оминути увагою загальну структуру відносин. Патріархат тісно переплітається з капіталістичним економічним ладом та роллю соціальної держави, які за слабкості останньої сприяють потраплянню жінок у стан бідності та / або бездомності.


[i] Давидюк О. Бездомність в Україні: причини та тенденції // Політичний менеджмент. – 2013. – №1-2. – С. 92. – Режим доступу: http://www.ipiend.gov.ua/uploads/pm/pm_57_58/davyduk_bezdomnist.pdf

[ii] Грига І. Розуміння бездомності: підходи до вивчення. / Ірена Грига, Надія Кабаченко // Соціальна робота і охорона здоров’я. – 2004. – № 15. – С. 7.

[iii] Glaser I. Homelessness in Global Perspective. / Irene Glaser. – NY: G.K.Hall&Co, 1994. – P. 48.

[iv] Ropers, R. The invisible homeless. A new urban ecology. / Richard Ropers. – NY: Human sciences press. – 1998. – P. 54.

[v] Абрахамсон П. Социальная эксклюзия и бедность / П. Абрахамсон // Общественные науки и современность. – 2001. – № 2. – С. 2.

[vi] Williams J. Domestic Violence and Poverty: The Narratives of Homeless Women / Jean Williams // A Journal of Women Studies.– 1998. – № 2. – P. 143-165, 144.

[vii] ВЗГ ГУВМС України у Львівській області «Профілактика насильства потребує комплексного підходу» від 27 червня 2012 р. [Електронний ресурс] / Міністерство внутрішніх справ. – Режим доступу: http://mvs.gov.ua/mvs/control/main/uk/publish/article/758509;jsessionid=8F20C7BBDBA8AFAD09C22935243D370C.

[viii] Cramer H. Informal and Gendered Practices in a Homeless Persons Unit / H. Cramer // Housing Studies. – 2005. – № 5. – P. 740.

[ix] Hagen L. Gender and Homelessness / L. Hagen // A Journal of the National Association of Social Workers. – 1986. – № 4. – P. 23.

[x] Маєрчик О. Ґендер для медій: підручник із ґендерної теорії для журналістики та інших соціогуманітарних спеціальностей / за ред. М. Маєрчик, О. Плахотнік, Г. Ярманової. – Київ: Критика, 2013. – C. 93.

[xi] Балабанова Е. Домашний труд как символ гендера и власти / Е. Балабанова / Социологические исследования. – 2005. – № 6. – С.112.

[xii] Марценюк Т. Гендерні аспекти сфери зайнятості в українському суспільстві (згідно з опитуванням ISSP 2009 року) / Т. Марценюк // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: збірник наукових праць. – 2010. – С. 329, 331.

[xiv] Williams J. Domestic Violence and Poverty: The Narratives of Homeless Women / Jean Williams // A Journal of Women Studies. – 1998. – № 2. – P. 143-165, 156.

[xv] Введение в гендерные исследования: учеб. пособие для студентов вузов / [Костикова И. и др.] ; под ред. И. В. Костиковой. – К: Аспект Пресс, 2005. – C. 141.

 
Завантажити більше чисел Журналу «Я»