Ізраїль: досвід недискримінації в шкільних матеріалах


Цієї публікацією ГІАЦ «КРОНА» розпочинає цикл авторських матеріалів про те, як у світі вирішують проблеми стереотипів та дискримінації в освітньому контенті (зокрема, у шкільних підручниках).


Ізраїль: досвід недискримінації в шкільних матеріалах

МАРІЯ ЩЕРБИНА
Експертка з недискримінації в освіті, кандидатка філософських наук, доцентка



Антидискримінація в шкільних текстах – що це? Слово із сімнадцяти букв, починається на літеру «А» і дуже підходить для гри в «Ерудит», коли з одного довгого слова складають безліч коротких. Асоціюється із правами людини, трагедіями від Голодомору до Голокосту, релігійними війнами.

Але до чого тут сучасна школа? Мова про те, що школа – місце для навчання. І добре, коли б будь-яка дитина почувалася комфортно і вчилася без жодних явних та неявних послань. Адже коли зі шкільних текстів випливає щось на кшталт: «Це не для дівчаток», «Ти що, сліпий?», «Навіщо пояснювати, жирдяй все одно не впорається», в кращому випадку всі сили підуть на боротьбу, а на навчання залишиться приблизно нічого або трохи менше.

Юридична довідка: в Законі України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» говориться, що закон встановлює певний перелік ознак, за якими заборонена дискримінація, а саме:

- раса,
- колір шкіри,
- політичні переконання,
- релігійні та інші переконання,
- стать,
- вік,
- інвалідність,
- етнічне походження,
- соціальне походження,
- громадянство,
- сімейний стан,
- майновий стан,
- місце проживання,
- мова
- або інші ознаки.

Мається на увазі, що з людьми не можна поводитися упереджено або називати «неправильними» тільки тому, що вони належать до тієї чи іншої групи.

Якщо говорити про дітей, то немає значення, як виглядає і наскільки здорова людина, дівчинка це чи хлопчик, чи відвідує дитина буддійський дацан або цитує обох фізиків Фейнманів (брата і сестру), чи багато грошей в родині та яка національність у батьків, як в анекдоті: «Сьому не треба нюхати, Сьому треба вчити». Навіть, якщо це Люся. У будь-яких текстах, ілюстраціях, завданнях у підручниках чи, наприклад, у робочих зошитах діти повинні бачити і таких, як вони самі, і  поруч, а не в статусі «ворогів», тих, хто відрізняються кольором очей, зростом або вагою, схильностями чи поглядами на світ. Хоча б тому, що всі ми досить різні, але всі маємо рівні права.

В Україні спробами «вигнати» зі шкіл дискримінацію системно займаються із 2016 року – проводиться антидискримінаційна експертиза проєктів підручників, що видаються за державний кошт. В Ізраїлі таке ставлення до шкільних матеріалів теж не новина, перші документи міністерства освіти з цього приводу датуються 1994-м роком, і, здається, ізраїльський досвід може бути корисним для нас (хоча і нашій експертизі є, чим поділитися з ізраїльською спільнотою).

Перш за все, надання рівних можливостей кожному хлопчикові й дівчинці є однією із цілей держави, як це передбачено Законом про освіту, тому державна політика Ізраїлю наполягає на рівній представленості дівчаток і хлопчиків у будь-яких шкільних матеріалах. З 1970-х років проводилися дослідження гендерних стереотипів у підручниках, і в 2010 році тодішньою міністеркою освіти пані Лімор Лівнат був створений спеціальний комітет з вивчення таких стереотипів в навчальних матеріалах. У результаті досліджень було прийнято рішення про обов'язкову перевірку всіх навчальних матеріалів для державної системи освіти на предмет рівноправності й рівної поваги як до жінок, так і до чоловіків. Чинна редакція політики з гендерної репрезентації в навчальних матеріалах в системі освіти (2019) стверджує, що для забезпечення такого рівного ставлення потрібно наступне:

1) Рівна кількість місця і поваги – тобто співмірна кількість жіночих і чоловічих персонажів в шкільних матеріалах, додавання до програми історичних відомостей не тільки про видатних діячів, а й про видатних діячок науки і мистецтва.



2) Рівне представлення різних ролей, які виконують обидві статі.

3) Нуль гендерних стереотипів, тобто, за визначенням міністерства освіти Ізраїлю, жорстких і всеосяжних рутинних моделей мислення, які в обов'язковому порядку приписують людям належні «чоловічі» або «жіночі» особливості, риси особистості і «типову» поведінку, нібито обумовлену їхньою статтю. Наприклад, саме такими стереотипами можна назвати твердження про емоційну нестабільність, слабкість і плаксивість, яка нібито притаманна всім жінкам без виключення, що заважає реальним жінкам і дівчаткам в деяких спільнотах бути прийнятими всерйоз. Або про те, що чоловіки не вміють і не повинні виховувати власних дітей, що заважає розвитку залученого батьківства і теплих відносин між татами та дітьми. До подібних стереотипів належить сприйняття професій або видів діяльності і поділ на «чоловічі» та «жіночі».

А що замість? Персонажі, які мають різні думки і можуть помилятися (що нормально), і бути одночасно правими,



Мал. 1 – це заєць або качка?

представляють різні професії, різні типи, різний одяг та різні емоційні реакції, просять вибачення, якщо винні, виявляють доброту і співчуття, намагаються говорити так, щоб було зрозуміло і не було прикро (в початкових школах є цілий предмет про це під назвою «Ключ до серця», а в старших – розмови на подібні теми з дорослими на спеціальних перервах) – із задоволенням займаються різними речами.


Мал. 2 – підручник з математики, за умовою завдання діти займаються в гуртках капоейри та шахів, а дехто – в обох гуртках (і обидва ці хобі – нормальні як для хлопчиків, так і для дівчаток)


Мал. 3 – дитячі хобі (з підручника англійської мови) – захоплення можуть бути різноманітними



Мал. 4 – вміти готувати їжу повинні всі, оскільки всі регулярно їдять (підручник з англійської).

Важливо, що ідея про рівну представленість та рівну повагу стосується не тільки світських підручників, а й матеріалів для ультрарелігійних шкіл (точніше тих, які підпорядковуються Міністерству освіти, бо є замкнені спільноти, які ігнорують міністерські рекомендації та допускають стереотипні твердження в навчальних матеріалах), тільки там персонажі можуть бути адаптовані до культурних особливостей дітей. Наприклад, персонажі-хлопчики носять кіпу (спеціальний головний убір) і пейси, всі діти одягнені «розумно скромно» (тобто в них закриті лікті та коліна). Наприклад, це може виглядати так (з підручника математики):


Мал. 5


або так: Мал. 6

Без обов’язкового виконання вимог щодо гендерної рівності – рівної представленості та рівної поваги до дівчаток і хлопчиків (що визначається спеціальною редакторською перевіркою) матеріал не може бути схвалений Міністерством освіти і не потрапить до дітей.

Другий найважливіший критерій – це інтеграція дітей з особливими освітніми потребами. У статті 7 ізраїльського Закону про рівні права для людей з обмеженими можливостями йдеться, що органи влади повинні зробити навчальні заклади та освітні послуги доступними як для учнів та учениць, так і для батьків з інвалідністю. І це не тільки про принцип включення, коли всі діти однаково є частиною навчального процесу, не дивлячись на необхідні для когось допоміжні засоби або допомогу тьюторів / тьюторок чи медичних супроводжуючих, а й про те, щоб в шкільних матеріалах діти з інвалідністю були, по-перше, представлені, і по-друге, зображувалися як такі ж учні і учениці, а не тільки як хвороба у людському тілі. Наприклад:




Мал. 7 – хлопчики Надав і Бен роблять смузі до Дня Здоров'я, а їхня однокласниця Ронні записує рецепт для класного форуму (підручник з англійської мови)

Добре, з новими підручниками зрозуміло. А що робити, якщо стереотипи трапляються в шедеврах літератури минулого? Ні, звичайно, палити книги або прибирати їх з програми ніхто не буде. А ось пояснювати, що саме було не так і чому в наш час це вже не актуально – завдання вчительки або вчителя.

Важливо відзначити, що всі програми із протидії дискримінації (як в Ізраїлі, так і в Україні) – це не панацея і не миттєве перетворення суспільства, а шлях. І, сподіваюсь, ми будемо успішно рухатися далі.