Гендер в релігієзнавстві: західний досвід та українські реалії. Стаття з нового числа Журналу «Я» (тема випуску – «Гендер, традиція і релігія»), що днями побачить світ

Анна Марія Басаурі Зюзіна

ГЕНДЕР В РЕЛІГІЄЗНАВСТВІ: ЗАХІДНИЙ ДОСВІД ТА УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ

Беззаперечним є факт, що фемінізм справив значний вплив на суспільство загалом та на окремі його сфери зокрема. «Друга хвиля» фемінізму дала поштовх до започаткування нових або методологічних змін уже наявних досліджень у філософії, соціології, історії, антропології тощо. Релігієзнавство не стало винятком і теж «відчуло на собі» гендерно-критичний поворот. У цій статті я спробую окреслити відповіді на такі запитання: як співвідносяться та взаємодіють між собою гендер та релігієзнавство? яким чином гендерно-релігієзнавчі дослідження змінюють життя вірянок? що відбувається в українському релігієзнавстві?

Релігієзнавство – це «автономна дисципліна гуманітарного знання, об’єктом всебічного вивчення якої є феномен релігії у різноманітних його соціокультурних і структурних проявах, зв’язках та взаємовпливах»[i]. Виникло воно в кінці ХІХ ст. в Західній Європі і постійно розвивається, створено національні та міжнародні асоціації, працюють численні центри дослідження релігії, у багатьох університетах світу та України готують спеціалісток і спеціалістів з релігієзнавства тощо. Найголовнішими ознаками сучасного релігієзнавства є методологічне різноманіття та міждисциплінарність, тобто в дослідженнях використовуються методи різних наук, наприклад, соціологічні опитування або спеціально історичні методи. Крім того, релігієзнавчі дослідження перебувають на межі різних наук, їхня тематика стосується кількох наук одночасно, наприклад, дослідження джихаду в ісламі пов’язане і з релігією, і з політикою, і з історією.

Між гендерними та релігієзнавчими дослідженнями є багато спільного. Як і релігієзнавчі дослідження, гендерні дослідження є також міждисциплінарними. А дослідниця Дарлін Юшка пропонує їх називати «трансдисциплінарними», оскільки гендерні дослідження релігії настільки контекстуальні, що можуть виходити за рамки традиційно прийнятого поділу на дисципліни[ii]. Як влучно зазначила Урсула Кінг, англійська дослідниця жіноцтва в релігії, у стосунках гендера та релігієзнавства панує «подвійна сліпота»: гендерні дослідження в суспільних науках воліють не помічати релігію, а більшість релігієзнавчих досліджень не звертають увагу на гендер. І гендер, і релігія не є абсолютними, незмінними поняттями, вони занурені в контекст, що їх оточує. Ренді Уорн у роботі «Гендеруючи релігієзнавство» (2001) стверджує, що не потрібно «додавати» гендер до релігії або навпаки, ставлячи між цими поняттями сполучник «та». Коректніше було б говорити про «гендерування релігії» або «дослідження гендеру в релігії», оскільки релігія та гендер не є якимись паралельними світами, що існують окремо один від одного, а гендер «пронизує» релігію в усіх її можливих аспектах. Саме через цю «вбудованість» гендеру його й важко ідентифікувати та відокремити від інших аспектів релігії.


«У стосунках гендера та релігієзнавства панує «подвійна сліпота»: гендерні дослідження в суспільних науках воліють не помічати релігію, а більшість релігієзнавчих досліджень не звертають увагу на гендер.»


Досліджуючи і релігію, і гендер науковці й науковиці не можуть бути повністю об’єктивними та нейтральними, оскільки всі мають релігійні або атеїстичні переконання, які на них впливають, так само дослідниці й дослідники виконують певні гендерні ролі в суспільстві. Історія свідчить, що багато дослідниць, сповідуючи феміністські цінності і застосовуючи їх у своїх дослідженнях релігії, ставали активістками і своїми дослідження уможливлювали створення нових видів духовності для жінок або реформували традиційні релігії.

Зв’язки між гендером та релігією цим не обмежуються. Своїм корінням «перша хвиля» фемінізму сягає біблійного вчення про рівність людей, чоловіка і жінки, створених за образом та подобою Бога і рівних у його очах.



Рисунок 1. «Жіноча Біблія»


Критикою релігії почали займатися ще суфражистки кінця ХІХ ст. Наприклад, Матілда Йослін Гейдж у 1893 р. опублікувала роботу «Жінка, церква та держава», яка була першою спробою показати в історичній перспективі підкорену позицію жінки в християнстві. У 1895-1898 рр. Елізабет Кеді Стентон у співавторстві з активістками жіночого руху підготувала коментар на Біблію, в якому проаналізовано відверто мізогінні уривки тексту. Їхня робота називалася «Жіноча Біблія». Її жорстко розкритикували як прихильники фемінізму, так і його вороги. У передмові Е. Стентон так відповідає на клерикальну критику: «Інший священик говорить: «Це робота жінок та диявола». Це серйозна помилка. Його Сатаністську Величність не було запрошено до Ревізійного комітету, який складається виключно з жінок. Більше того, останнім часом він був настільки зайнятий відвідуванням Синодів, Генеральних асамблей та Конференцій, щоб перешкодити визнанню жіночих делегаток, що в нього не залишалося часу для вивчення мови та «вищої [біблійної] критики»[iii].

Завдяки феміністським дослідженням релігії «другої хвилі» стала можливою поява феміністської теології. Виключення жінок із публічного релігійного життя пояснювалося адроцентризмом Біблії та «чоловічістю» самого Бога[iv]. Жінки не хотіли миритися із позбавленням їх права обіймати керівні посади в християнських церквах. І хоча окремих жінок (Антуанетта Браун) висвячували на священництво ще в середині ХІХ ст. у США, фактично їм не давали можливості виконувати свої обов’язки. Лише у 1994 р. Англіканська церква скасувала цю заборону, але «скляна стеля» все ще не дозволяє жінкам посідати вищі позиції в церковній ієрархії.

Феміністська теологія зародилася в межах християнства, але сьогодні вона представлена майже в усіх світових релігіях. Зміні уявлення про роль жінок в релігії зокрема та в суспільстві загалом сприяла феміністська інтерпретація сакральних текстів. Саме завдяки фемінізму в християнстві почали обговорюватися такі теми, як висвячення жінок на священництво, використання андроцентричної мови в теологічних текстах та молитвах, сексуальні зловживання, в ісламі – роль жіночого покривала в житті мусульманок, в іудаїзмі – проблема розлучення та повторного одруження.

Поворотним моментом у феміністській теології стала робота Мері Делі «Церква та друга стать» (1968), у якій стверджується, що неможливо відтворювати ідеал жіночої поведінки на основі жіночих образів Біблії, оскільки вони представлені суто з чоловічої перспективи і відображають патріархатний устрій давньоєврейського суспільства. А мізогінні вислови апостола Павла потрібно розуміти в контексті становлення християнства в умовах ворожого ставлення до нього язичництва. Щоб не провокувати зайвої критики, Павло намагався применшити роль жінки в церкві, наголошуючи на її покорі своєму чоловікові. У сучасному суспільстві такої загрози більше немає, тому ці настанови можна та необхідно змінювати[v]. У 1973 р. Мері Делі випустила книгу «По той бік Бога-Отця», яка показує її розчарування у реформуванні християнства, оскільки андроцентризм став частиною його суті, яку вже неможливо відокремити. Згодом М. Делі перестає досліджувати теологію і концентрує свою увагу на феміністській філософії.

Завдяки дослідженням на перетині релігієзнавства, гендера та філософії стали можливими рухи жіночої божественності та богинь. Наприклад, Грейс Джанцен у роботі «Стаючи божественною» (1998) стверджує, що Бог в авраамічній традиції крім маскулінних рис має й фемінні, що дозволяє жінкам відчути свою включеність у християнство. Також вона пропонує перенести акцент в християнстві з концепції смерті на ідею народження та родючості, суто жіночі феномени.


«Досліджуючи і релігію, і гендер науковці й науковиці не можуть бути повністю об’єктивними та нейтральними, оскільки мають релігійні або атеїстичні переконання, виконують певні гендерні ролі в суспільстві.»


Під впливом феміністичних досліджень релігії з’явилася переконаність у тому, що до панування патріархату в останній домінантними були жіночі божества. Віра в Богиню отримала назву «теалогія». Археологічна робота Марії Гімбутас, викладена у творі «Богині та боги старої Європи» (1982) надала руху Богині необхідне теоретичне обґрунтування його автентичності та давності, підтверджуючи існування матріархату в палеоліті та неоліті. Сьогодні наука сумнівається в існуванні чистого матріархату, але у 1980-х рр. знахідки М. Гімбутас виявилися корисними для розгортання руху Богині. Намагаючись подолати умовне розділення світу на «природу» та «культуру», екофеміністська духовність прагне відродити ті релігійні вірування, які шанують землю (язичництво, магія, шанування богинь тощо), адже, на думку її адепток і адептів, пригноблення жінки та безвідповідальне використання природи тісно пов’язані між собою, оскільки саме Бог звелів чоловікові панувати над природою та жінкою.

Феміністська теологія також розробляє проблеми, пов’язані з тілом та сексуальністю. Гарячі дискусії викликають питання про право жінки контролювати власне тіло, виправдання проституції з погляду біблійної моралі, переривання вагітності та штучне запліднення. Особливо гостро наразі стоїть питання про гомосекcуальну ідентичність вірян і вірянок, яке отримало своє відображення у квір-теології (Елізабет Стюарт «Релігія є дивною [квір] річчю», 1997).

У 1990-х рр. з’являються роботи, присвячені дослідженню маскулінності, чоловічій сексуальності та духовності, чоловічій ідентичності та тілу в контексті гендерночутливого розуміння Бога та божеств. Прикладом таких досліджень є твори Даніеля Бояріна «Ізраїль за плоттю» (1993) та «Негероїчна поведінка» (1997). Але ці дослідження ще не можуть перевершити доробок жіночих студій в релігієзнавстві.

На початку ХХІ ст. було створено жіноче зображення розіп’ятого Ісуса, яке отримало ім’я «Хрѝста». Вона стала символом жінок, які однаково віддані феміністичним переконанням та християнській вірі.

Рисунок 2. Хрѝста


Завдяки «другій хвилі» фемінізму все більше жінок увійшли до релігієзнавчої спільноти, отримавши спеціальну освіту, захистивши дисертації та розробляючи актуальну проблематику. У 1971 р. на посаду віце-президента Американської академії релігії вперше було висунуто жінку, а наступного року була створена Робоча група з питань жінки та релігії. У 1973 р. Гарвардська школа теології відкрила навчальну програму «Жіночі студії та релігія». У 1980 р. на ХІV Конгресі Міжнародної асоціації історії релігії була представлена панель «Фемінність та релігія». У 1989 р. Британська асоціація дослідження релігії присвятила свою чергову конференцію гендеру та релігії. Того ж року в Британії була відкрита перша магістратура «Жінки та релігія». Зрештою, дослідниці почали ставити під сумнів методологічні засади класичного релігієзнавства. Наприклад, Лісбет Мікаельсон наголошує на важливості критики центрального концепту історії релігії «homo religious» («людина релігійна», де людина ототожнюється з чоловіком), адже він виключає існування «femina religiosa» («жінка релігійна»)[vi].

Усі дослідження, які здійснювалися в релігієзнавстві через «гендерні лінзи», Урсула Кінг пропонує розділити на три великі групи:

1) дослідження соціальних та інституційних аспектів релігії в контексті відповідних ролей та статусу чоловіків і жінок в різних релігійних традиціях;

2) дослідження релігійної мови та думки, які піднімають питання символічного вираження релігії та ролі уявного в релігії;

3) дослідження, що стосуються релігійного та містичного досвіду[vii].

Порівняльно-історичні дослідження першої групи свідчать, що жінки мають більше влади в архаїчних, племінних або неінституціоналізованих релігіях. Жінки також володіють певною владою на етапі формування нової релігійної традиції. Можливо тому новітні релігійні рухи часто приваблюють саме жінок. Коли ж релігія інституалізується, то жінок поступово витісняють з провідних позицій на другорядні. Наприклад, у Ісуса було багато саме послідовниць, першими свідками Воскресіння були жінки, пізніше жінки очолювали християнські громади, але з часом ситуація кардинально змінилася. Серед засновників релігій мало жінок. Виключенням є Mері Бейкер Еллі, яка в ХІХ ст. в США заснувала релігійний рух «Християнська наука».

До другої групи можна віднести дослідження, що зосереджені на питаннях створення релігіями відмінностей між чоловіком та жінкою, їхньої легітимізації та відтворення. У християнстві Діва Марія стала зразком для наслідування, але в ній, як в символі, сконцентрована недосяжна для звичайної жінки модель, адже Марія дала життя Ісусові, залишаючись незайманою дівою.

Третя група досліджень зосереджується на специфічно жіночому переживанні сакрального, чи то через містичний досвід, чи то в повсякденному житті. Деякі дослідження засвідчують, що релігія протягом століть допомагала жінкам знаходити сенс власного життя та душевний спокій.

Попри давню та плідну історію взаємодії гендерних та релігієзнавчих досліджень на Заході, Україна, на жаль, значно відстає в цьому питанні. Імена небагатьох дослідниць, які займаються питаннями гендера в релігії, можна перелічити на пальцях однієї руки. Наскільки мені відомо, в Україні на спеціальності релігієзнавство навіть немає курсу «Гендер і релігія». Наукове співтовариство України в своїй переважній більшості не готове впровадити подібний курс у вишах. Цього року мені вдалося включити модуль «Гендер і релігія» до дисципліни «Актуальні проблеми сучасного релігієзнавства» для магістрів-релігієзнавців НПУ ім. М.П. Драгоманова. А за відсутності необхідної освіти ми не можемо й сподіватися, що в Україні будуть провадитися серйозні гендерні дослідження релігії. Повністю погоджуючись із Джудіт Пласков[viii], я переконана, що наукова спільнота підвладна тим самим конфліктам, напруженню, новим можливостям та викликам, які переживає суспільство. Тому поки українське суспільство не перестане репродукувати стереотипні уявлення про фемінізм та гендер, доти гендерні дослідження релігії будуть поодинокими та маргінальними в українській науці.


[i] Релігієзнавство: навчальний посібник / [Наук. ред. Д.В. Брильов; відп. за вип. О.В. Лісовий, С.О. Лихота]. – К.: ДУХ І ЛІТЕРА, 2015. – С. 7.

[ii] Darlene M. Juschka «Interdisciplinarity in Religious and Women’s Studies» in Studies in Religion/Sciences Religieuses 35/3–4 (2006). – P. 391-401.

[iii] The Woman’s Bible. Part II. – NY: European Publishing Company, 1898. – P. 7-8.

[iv] Patricia Daniel «Feminism» in The Blackwell Companion to Modern Theology, ed. by Gareth Jones, 2004. – P. 434-448.

[v] Mary Daly, The Church and the Second Sex. – https://womensstudiesrutgersnewark.files.wordpress.com/2016/09/the-church-and-the-second-sex.pdf.

[vi] Lisbeth Mikaelson «Gendering the History of Religions» in New Approaches to the Study of Religions, Vol. 1, ed. by Peter Antes, Armin W. Geertz, Randi W. Warne, 2004. – P. 305-307.

[vii] Ursula King «Gender and Religion» in Encyclopedia of Religion, Vol. 5, ed. by Lindsay Jones, 2005. – P. 3301.

[viii] Judith Plaskow «The Academy as Real Life: New Participants and Paradigms in the Study of Religion» in Journal of the American Academy of Religion 67/3. – P. 521-538.


Завантажити більше чисел Журналу «Я»