Фемінізм як він є...




Херсонська жіноча організація “Інша” досить молоде об'єднання. Та вони напрочуд колоритні, активні та пропонують новий підхід до жіночого активізму. Частина учасниць має режисерську освіту, що активно й впроваджують у своїй діяльності. Нетипово, але продуктивно.




Навіщо нам фемінізм?


ЖІНКИ. ВІЙНА. НАСИЛЬСТВО


Промо-ролик спектаклю «Навіщо нам фемінізм?» складається з реальних історій жінок, які зазнали насильства. Їх збирала феміністична організація «Інша» під час низки заходів, де жінки різного віку, з різних куточків України розповідали власні історії. Почуте об’єднали в один спектакль, що розповідає історію однієї родини.

- У кожному залі, де ми його показували, знаходилися люди, які казали: «Зі мною таке було…». Колективний досвід, що ми зібрали у виставу, не міг не викликати сильні емоції. Це жіноча історія, у якій чоловіки присутні лише як фонові голоси у записі. Ми навіть не змінювали фрази, почуті з вуст жінок, бо вони весь час повторювалися, – розповідає Марина Усманова.

Цей спектакль ставили в Дніпрі, Києві, Львові і, авжеж, у рідному для режисерок Херсоні. Його головними героїнями стали самі активістки з громадської організації «Інша», чотири жінки, які мають за плечима режисерську освіту: Катерина Пономаренко, Олена Астасьєва, Наталя Голуб і Марина Усманова.

Це вже далеко не перший їхній режисерський досвід. Коли розпочалися бойові дії на Донбасі, активістки вирішили створити справжній документальний фільм про переселенок, що отримав назву «66%».

- Тоді це був відсоток переселенок працездатного віку. Про проблему внутрішньо переміщенних осіб говорили багато, але мало хто звернув увагу, що це і гендерна проблема також. Жінки, які беруть на себе обслуговуючу роботу, які їдуть з дітьми, з людьми похилого віку… Які беруть на себе і заробіток, і виїзд, і все на світі!.. Це про них ми й знімали фільм, – розповідає Марина Усманова.

Режисерка зазначає, що фільм створювався, як то кажуть у професійних колах, на колінах: без професійної студії та обладнання. Знімальна група приходила в центри, куди селили ВПО, показувала, у яких умовах їм та їхнім дітям доводиться жити. Наприклад: одна електрична плита на кілька поверхів, купи розсортованих речей, що передають у притулок, спільні душові кімнати і ванночки для дітей… Але найважливіше – знімали про те, через що їм довелося пройти там, у зоні бойових дій.

Дар’я, одна із героїнь, щодня чекає повідомлення від батька, бо знає: якщо він не напише, це означатиме, що він загинув… А Олена, яка мешкає з Дашою в одному центрі, розповідає: раніше, коли їй було важко, вона могла вийти в садок, створений власними руками, і їй ставало легше. А зараз вона розуміє, що може ніколи більше не повернутися ані в садок, ані куди-інде, де своїми руками створювала затишок, у що вкладала сили та любов.

- Про що я мрію? Напевно, про те, щоб молодший син нормально реагував на салют. Тобто, це красиво, у першу чергу... А тільки-но він чує звук  феєрверків, біжить, стрибає на руки і каже: «Мама, бабах!..», - розповідає Олена.

 


АКТИВІЗМ І ВЛАДА: ХТО КОГО?


У 2017 році «Інша» разом з партнерською організацією “Успішна жінка” та 17 інших громадських організацій просували ідею створення Кризового центру для жінок, постраждалих від домашнього насильства. Вони зіштовхнулися з абсолютним нерозумінням проблеми з боку місцевої влади та пройшли шлях від особистих звернень до акцій протесту. Власне, сама Марина разом з іншими активістками Усманова півроку ходила на всі сесії міської ради, де щоразу знаходилися відмовки, чому питання гендерно-обумовленого насильства може зачекати.

Депутати відкрито заявляли: «У нас у Херсоні багато інших проблем. Чого це ми маємо займатися якимось Кризовим центром для жінок?». Були ті, хто казали: «А що, у нас у Херсоні б'ють жінок? Та це ж, мабуть, якісь маргіналізовані групи, алкоголіки чи наркомани…» Майже всі депутати мали сумніви, що такий Кризовий центр потрібен жінкам. З одними доводилося воювати, а іншим роз’яснювати.

- Цікаво, що в депутатській комісії було дві депутатки. Їм нічого не треба було пояснювати. Вони абсолютно все зрозуміли від самого початку. Решта були чоловіки, і з ним треба було воювати. Коли на сесії міської ради доходила черга до нашого питання про Кризовий центр, частина депутатів вставала і йшла геть, – розповідає Марина Усманова.



Зрештою активісткам набридло чекати й терпіти таку поведінку з боку депутатів, тож вони вдалися до рішучих дій. Імена тих, хто відверто глузував з насильства над жінками, озвучували в пресі. У день чергової сесії на марш протесту вийшло близько двохсот жінок, які стояли з плакатами «Зупинимо насильство!». А найбільш сміливі провели акцію протесту у самій сесійній залі, на початку засідання. Такі дії активісток зломили настрої депутатів, які побоялися не проголосувати за Кризовий центр, під загрозою були їхні рейтинги.

- Депутатів більшість, і вони не гендерночутливі. У день голосування чоловіки жартували: «А хто відкриє такий центр для чоловіків, чоловіків теж б'ють». А депутатці, яка з нами просуває цю справу, натякали: «А тебе що вдома чоловік б'є?» Мовляв, за таке жінці повинно бути соромно, – пригадує Марина Усманова.

Наразі вже надано приміщення під Кризовий центр і триває капітальний ремонт. Пані Марина зазначає, що справа й досі просувається досить повільно, але вона зрушилася з мертвої точки.


ФЕМІНІСТКИ І КІНОІНДУСТРІЯ


Зараз «Інша» знімає наступний документальний фільм. І цього разу він присвячений феміністкам.



Наталя Блок – режисерка, яка керує створенням цього фільму, зазначає, що жінки в кіноіндустрії часто стають другорядними персонажами, які підпорядковуються чоловікам або роблять щось для них. Це відображається у свідомості дівчат ще з підліткового віку. До того ж вони бачать стандартну матрицю, де матір опікується домівкою, дітьми та кухнею, а чоловік заробляє гроші. Головне питання, на яке дасть відповідь кожна героїня нового фільму: яким чином вона вирвалася з тієї традиційної матриці, де жіночо-чоловічі ролі заздалегідь розписані.

– Феміністична оптика ускладнює життя. Коли ти роками не помічаєш нерівності, а тут раптово починаєш бачити – це складно, – розповідає режисерка Наталя Блок. – Це відбивається на всіх рівнях: наприклад, на особистому житті. Жінка починає шукати партнера з такими самими поглядами, бо з іншими тепер нереально.

Активістки обрали чотирьох відомих жінок з феміністичний руху України з Києва, Дніпра, Херсона та Ужгорода, які розкажуть свою історію: для чого, чому і яким чином вони прийшли у рух. Героями і героїнями другого плану стануть їхні родичі, бо режисерки з «Іншої» хочуть показати, яким чином активізм і фемінізм впливає на сім’ю.

Наразі тривають зйомки. Свої інтерв'ю вже дали дві героїні, проте в «Іншій» поки не зізнаються, хто саме увійде до короткометражки. Фільм буде оприлюднений у березні 2019 року. Він буде у вільному доступі в ютюбі.


Матеріал створений за підтримки Українського жіночого фонду і Фонду імені Гайнріха Бьолля, точка зору яких не обов'язково збігається з авторською.

Авторка: АЛІНА КУРЛОВИЧ, ВЛАСНА КОРЕСПОНДЕНТКА ГІАЦ «КРОНА»