Досвід татівства у гетеронормативних українських сім'ях. Стаття з нового числа Журналу «Я» (тема випуску – «Гендер і діти»), що днями побачив світ




Ірина Троян

ДОСВІД ТАТІВСТВА У ГЕТЕРОНОРМАТИВНИХ УКРАЇНСЬКИХ СІМ’ЯХ

Оскільки традиційно за жінками «закріплена» приватна сфера, репродуктивна та доглядова праця, «батьківство» часто сприймається як «материнство», хоча можна споглядати певні зрушення в усталеному гендерному порядку та розподілі праці, що відображається в ступені залученості чоловіка до виховання дітей. Тому важливо розглянути погляд чоловіків на цей процес, виконання ними ролі батька та окреслити гендерні аспекти первинної диференційної соціалізації: як гендерні стереотипи та норми конструюються та відтворюються на міжособистісному рівні у вихованні чоловіками дітей.

Предметом дослідження є суб’єктивні оцінки та сприйняття чоловіками досвіду батьківства, мета – представлення спектру досвідів і практик щодо ролі батька у вихованні дітей. У статті розглянуто нормативні уявлення чоловіків про роль і статус тата (соціальні очікування, власні переконання і поведінкові практики) та рефлексії щодо досвіду батьківства на різних етапах життя.

Дослідження передбачало перевірку таких гіпотез: 1) суспільство лібералізується, і тати більшою мірою долучаються до виховання дітей, особливо на ранніх етапах; 2) тати, маючи егалітарні установки та цінності, втілюють їх на практиці: на рівні з жінками поділяють репродуктивну працю та догляд за дитиною.

Дослідження здійснене із використанням якісної методології на базі шести глибинних напівструктурованих інтерв’ю, проведених протягом лютого-квітня 2018 року у Києві з чоловіками 33-52 років, які є біологічними батьками своїх дітей і беруть участь у їх вихованні, незалежно від матримоніального статусу (реєстрованого перебування в шлюбі) чи ведення спільного з сім’єю домогосподарства (спільного проживання). Вибірка сформована таким чином, щоб представити багатоманітність досвіду батьківства в гетеронормативних українських сім’ях (див. табл. 1).



Зважаючи на те, що вибірка сформована за принципом близькості самої дослідниці до респондентів, представлені у дослідженні досвіди татівства не є універсальними. Респонденти – представники середнього класу, мають вищу освіту, є високо мобільними, двоє опитаних виховували дітей на ранніх етапах за кордоном, інші мали досвід навчання, роботи чи відпочинку в європейських країнах. Сукупність цих чинників і позицій чоловіків у соціальній структурі не дає змоги робити узагальнень: варто розуміти, що досвіди чоловіків, як і їх погляди на виховання, варіюватимуться залежно від середовища та контексту – віку, класу, місця проживання (сільській чи міській місцевості), характеру роботи та рівня доходів.


Ілюстрації Марії Чорної.


Досвід батьківства опитані тати характеризують як радість від того, що мають дитину і сенс життя: «ти розумієш, заради чого і кого живеш. Практично – це величезний обсяг відповідальності, коли треба обмежувати свої свободи, але це того варте» (Ю). Поява дитини передбачає збільшення витрат на її утримання, тому у сім’ях, де народження дитини планувалось, рішенню заводити дітей передувало досягнення певного рівня добробуту.

Чоловіки одностайно стверджували, що бути татом – це бути другом своїй дитині. Запорукою цього є довірливі стосунки, поводження з нею з раннього віку як з дорослою та спілкування на рівних, без вікової ієрархії: «Я з ним дискутував, я намагався його переконати, чому він неправий, і завжди давав йому шанс переконати мене, чому він правий, щоб дитина сама могла думати, аналізувати і приймати рішення» (Ю). Виховуючи доньку, для тата важливо, щоб вона відчувала, «що мене цікавить її життя, навіть у таких дрібницях, як яка іграшка в Кіндері трапилась, про що вона говорила з подружками в садочку. Вона повинна відчувати мою підтримку на кожному кроці» (Д). Тати очікують, що дітям в дорослому віці буде цікаво з ними спілкуватись або радитись: «Якщо ми не стали друзями, то хай приходять на Різдво, Новий рік і на Великдень – цього буде достатньо» (Л) і додає, що «не було такого, щоб я їй відмовив у прогулянці чи розмові. Змушувати її проводити зі мною суботу чи неділю лише тому, що вона – дочка, а я – «тато вихідного дня» – це неправильно». Сильніший зв’язок тата із сином (29 років) Л. пояснює тим, що син почав цікавитись татом значно раніше за доньку, з якою він бачиться рідше. Тим не менш, він має надію стати її другом, незважаючи на вікову різницю в 40 років.

У цьому контексті вирішальним є те, хто з батьків проводить більше часу з дитиною, оскільки систематичний особистісний контакт, співучасть і співпереживання життєвих подій сприяє формуванню прив’язаності, взаєморозуміння та довіри: «Незалежно від статі, дитина може вести себе по-різному і тяжітиме до того, хто з нею більше часу проводить. Тому зараз вона мамина доця, значно більше прив’язана до мами. Її дуже важко від мами забрати, тому потрібно йти на хитрощі» (Д), щоб усамітнитись із дитиною і та розкрилась, довірилась татові. Не дивно, що в однокар’єрних родинах, де працює лише чоловік, або в двокар’єрних (де працюють обидва члени подружжя та мами мають гнучкий графік і за ними переважно закріплюється неоплачувана репродуктивна праця) зв’язок матері з дитиною сильніший. Хоч тати намагались рівноцінно залучатись до виховання, «вплив матері на дитину завжди буде більший. Навіть якщо у нас не було ніколи поділу на жіночу і чоловічу справу в родині» (С). Вважаючи роль мами більш визначальною, «з кожним роком моя роль зростає. Чим дальше від цицьки, тим більше він з татом» (Ю).

Основним часом контакту працюючого тата з дітьми залишаються вихідні, при цьому превалюють дозвіллєві практики (спортзал, кінотеатр, парк розваг), які стають домінуючою формою комунікації, у той час як жінки лишаються занурені у вирішення побутових питань і догляд. Тато, з яким почали інтерв’ю о 21:00 на його робочому місці (на моніторі його комп’ютера наліпка «Я не засиджуюсь на роботі, у мене маленька дитина»), коментує: «У жінки довший робочий день, бо її робочий день – це все, що не стосується сну. Це хатні клопоти, готовка, прибирання у звичайні дні плюс підготовка уроків з сином» (А). За такого розподілу гендерних ролей тати дозволяють собі певну безтурботність чи інфантильність: «Я дозволяю пустощі, розваги, можу спуститися до їхнього емоційно-ментального рівня і пострибати по калюжах з дітьми, вона – ні. Бо вона є… той якір, який тримає, це – мама» (М).

У стосунках із дітьми Я., тато трьох дітей, представник молодшої вікової когорти, так окреслює свою роль – «спочатку наставник, потім друг, далі – джерело отримання інформації і задоволення від спілкування», наголошуючи, що дітей, незалежно від статі, виховують незалежними і самостійними, а до гендерних стереотипів здебільшого вдаються лише, щоб до чогось заохотити: «Для нас нормально, коли хлопець плаче, хоча заспокоюючи, кажемо традиційне «та ти ж козак». Ми інколи застосовуємо гендерні стереотипи, щоб заспокоїти або мотивувати дитину, але точно їх не використовуємо, щоб забороняти» (Я). У представників старшого покоління гендерні ролі мисляться більш полярно (жінки – приватна сфера, інтуїція, емоції; чоловіки – публічна сфера, логіка, раціональність), тому це позначається на вихованні: син Л. у свідомому віці сказав: «Якби мене виховував лише тато, я був би універсальним солдатом, а якби лише мама – художником». Л., медик, бізнесмен і доброволець на фронті, у своїх установках послуговується нормами гегемонної маскулінності, і часто гендерні стереотипи накладають свої обмеження, як от вимогу емоційної стриманості, дистанціювання від всього жіночного та спрямованості на прагматичне вирішення інструментальних питань без зайвих сентиментів: «Коли виникають ситуації в родині, які потребують моєї фінансової участі – значить, я маю вивернутися навиворіт і знайти фінансові можливості та засоби ці питання вирішити», «У мене бінарна система: або мужик, або не мужик» (Л).


Ілюстрації Марії Чорної.


Для татів важливо сформувати у дитини впевненість у собі та підготувати її до самостійного життя у таких аспектах:

- матеріальний (на ранніх етапах це виховання, догляд і задоволення життєвих потреб: «це як у американських поліцейських: забезпечити, охороняти та оберігати» (А); «ти повинен опікуватись кожною секундою її життя» (Д), а надалі – інвестування в освіту, забезпечення стартовим матеріальним капіталом, щоб дітям було простіше входити в життя: «максимально підкинути вверх, дати трамплін. Далі вони мають розвиватись самі» (Я);

- інформаційно-практичний (тато як первинне джерело інформації на противагу друзям чи вулиці, коли відсутні закриті чи табуйовані для обговорення теми: «все, що донька хотіла, обговорювалось: чи то секс, чи то контрацепція, будь-що...» (С);

- ціннісний: «Бути татом – це підготувати своїх дітей до самостійного життя, розуміння та використання ними на практиці тих цінностей, які мені близькі» (Я). Для доньки тато є прикладом того, «який повинен бути чоловік» (С). На основі побаченої в дитинстві моделі взаємин батьків, діти формують власні уявлення про норму. Так, модель стосунків у родині С. повторюється у відносинах його доньки з її хлопцем: «вона малокомпромісна… перейняла внутрішню інфраструктуру нашої родини, де дружина має остаточне слово щодо прийняття рішення».

Із народженням першої дитини тати говорять, що «ти вчишся на кожному кроці, як це повинно бути» (Д) і часто залучались до догляду за дитиною на ранніх етапах: «Я теж не спав глобально. Хоч в мене зранку робота на виїзді, а у дружини робота вдома, що більш важко, я вважаю. Але у нас немає розподілу, що я готую їсти, а ти міняєш памперси, чи ти купаєш, а я ріжу цибулю, – всі роблять все» (М). Навички здобували в інтернеті, а принциповими ставали довіра між батьками та здатність делегувати: «наскільки мама готова морально в першу чергу довірити свою дитину чоловікові і допустити його в цю обстановку» (М). Коли у батьків не збігається бачення щодо виховання дитини, вирішальним є здатність шукати компроміси: «І тоді ми дискутували між собою і доходили до якоїсь істини, деколи зі скандалами» (Я). Наприклад, Д. зазначає, що попри відмінні погляди на виховання, він з дружиною намагається «не ламати дитину. Ми маємо різне ставлення, а дитина гнучко вибирає свою лінію поведінки. Незалежно від її рішення, хоча б один із нас має бути на її боці. Ми для неї створюємо береги, і вона між цими берегами плаває» (Д).

Тати розрізняють батьківську турботу та надлишкову опіку. Зокрема, розбіжності у стилях виховання ставали причинами конфліктів через те, що «у матері до сина – безмірна любов, суцільне піклування, опіка і всепрощення. Там, де ми перетинались, виникали конфліктні ситуації: я був категорично проти, щоб мама зав’язувала сину шнурки в дитячому віці. Я казав – ні: хай ми запізнимось, але він має зав’язати сам» (Л). Часто саме гіперопіка дружин ставала причиною конфліктів: «Наприклад, вона забороняє дитині давати воду кімнатної температури, бо та недостатньо тепла» (Ю).

Часто відбувається розподіл ролей, коли хтось із батьків проявляє суворість, інший – лояльність. Найчастіше татові відводиться роль дисциплінарна, коли треба серйозно поговорити, розібратись чи покарати (вдаються до аргументу «сильної руки» та авторитету старшого чоловіка): «Маму більше чують, тому що тата трошки бояться» (М), хоча з віком дитини ситуація може змінюватись: «Коли дружина з старшим сином не дає собі ради, то може з відчаю його рукою вдарити, бо вона на нього вже немає впливу, а він з цього рже вже» (Я).

Коли баланс розподілу ролей між батьками порушувався, виникали зловживання, про які тати в подальшому шкодували: С. не може собі пробачити, що останні сім років шлюбу, коли донька закінчувала школу та навчалась в університеті, самоусунувся від виховання, поринув у роботу та став «тим Цербером, якому дружина казала: «Іди поговори з донькою, зроби щось, розберись», і я намагався бути батогом дружини по відношенню до дочки. Пояснюючий механізм був більш правильниммоя помилка, що я віддав більше дружині її виховання і відсторонився від цього».

Тати бажали б більше залучатись до виховання і проводити час з дитиною, наголошуючи на тому, що батьківство та повноцінне життя не взаємовиключні, їх можна і треба поєднувати: «дитина не має перекреслювати все життя. Потрібно знаходити час на себе, на двох, не розривати соціальні контакти з друзями» (Ю). Попри таке бажання, вони здебільшого задовольняють вимоги гегемонної маскулінності та виконують роль «гаманців-годувальників», шукаючи баланс між роботою і родиною та зізнаючись, що колись шкодуватимуть про роботу як вимушений пріоритет. Разом з тим, виконання чоловіками ролей в публічний сфері сприяє легкому перенесенню лідерських якостей на сферу догляду за дитиною. Л., який був у складі батьківського комітету дитячого садочка, головою батьківського комітету класу і школи, коментує це так: «Якщо я все життя був директором, мені боляче дивитись, коли хтось щось не так організує, коли можна це зробити самому і простіше… тому ніколи не йшов від жодних проблем у класі чи школі».

Із початком вторинної соціалізації та більш активного впливу таких чинників, як садочок, школа, друзі та медіа, батькам важливо зберегти довіру: «Ще не зовсім можу добитися, щоб він розповідав про всі ситуації в класі, контакти. І не просто ділився інформацією, консультувався і радився. Він ті соціальні комунікації намагається тримати в собі або між друзями» (Ю). Попри страх, щоб з дітьми нічого не сталось, тати свідомі неможливості попередити всі їхні помилки: «Треба їх балувати, але потихеньку і відпускати, щоб самі вчились приймати рішення, думали не тільки над тим, що вони роблять, але і до чого це призведе» (М).

Сприйняття батьківства розуміється по-різному на різних етапах життя, «бо дитина в юному віці та дитина в зрілому віці – це зовсім дві різні дитини та зовсім два різні тата» (Л). Чоловіки стають більш стриманими, розуміючими, всепрощаючими, лояльними. Тато трьох дітей зазначає, що став більш терпимим, став поділяти відповідальність і залучатись до догляду на ранніх етапах: «з появою другої дитини, ніч – це повністю мій час. Вдень дружина займається дитиною – і це адський труд, а вночі все роблю я. Те саме є з третьою» (Я). Зокрема, більша витримка та вміння себе опановувати пов’язана із розумінням того, що певні аспекти виховання – не трагедія, а «тривалість певного часу, як от коліки. Меншу ми пестимо, бо насолоджуємося останньою дитиною. Зі старшим сином такого не було. А зараз я розумію, що це минає, я його вже не обійму і не поцілую. Мені тоді про це батьки казали, але у мене на першому місці були кар’єра, своє життя» (Я).

В юні роки татівство сприймалось як атрибут дорослості, відповідальності чи продовження себе: «В юному віці ти все ще хочеш забороняти, дозволяти, казати, як треба робити, як не треба. В зрілому віці ти вже ставишся до цього: «та нехай, лиши, та всі ми були дітьми» (Л), а надалі татівство переросло в турботу та інструментальне вирішення проблем і задоволення потреб членів сім’ї. Вік татів позначався на стилі та методах виховання, і деякі шкодують про помилки при вихованні першої дитини. Зокрема, коли вдавались до насильства – карання ременем (винятково щодо хлопчиків): «це завжди слабкість старшої людини, котра не може знайти аргументу для своєї дитини» (Я); «Старшого я десь у певний час передавив, перетис. Я бачу, що інколи він малоініціативний. Менший більш ініціативний» (А). Крім того, є моменти, коли треба відповідально сіяти зерно, не очікуючи на результат одразу: «Три роки я його просив, щоб він застеляв ліжко, і ми сварили його. А в 10 років він почав застеляти, коли я перестав просити» (Я).

У сім’ях, де більше однієї дитини, тати підкреслюють важливість індивідуального підходу до виховання: «Їх двоє, але вони різні. І механізми, які спрацьовували зі старшим, ніяк не спрацьовують з меншим» (М). Взірцевий тато, на думку Я., має щодня приділяти час і увагу дитині, щонайменше годину: «В нас так не виходить: я більше даю часу старшому, роблю уроки або щось обговорюю, і наймолодшій, бо я її ношу, тискаю. А середущий потерпає… Я беру з собою дитину, коли йду з друзями на пиво, я не ізолюю його від себе. Старший перших три роки був ізольований, середній і молодша – ні».


Ілюстрації Марії Чорної.


Діти та розлучення. Хоча сценарій розлучення розглядали більшість татів, які перебувають в шлюбі, стримувало те, що це негативно позначиться на дитині, завдасть їй моральної травми на все життя. Часто з цих міркувань подружжя має спільну установку, що непорозуміння між ними не мають позначатися на дитині. Попри це, конфлікти між батьками все одно стресують дітей, особливо, коли з’ясовуються стосунки на підвищених тонах: «якщо я волаю, як скажений, діти падають на підлогу, починають плакати, скаржитись, хоч я їх ніколи не бив» (М). «Старший син у віці 6-9 років боляче сприймав, коли йому майже 11, він не встрягає, розуміє. У меншого сина особливість: у ті дні, коли ми сваримося, він частіше приходить і питає «Ти мене любиш?» (Я). Ескалацію конфліктів стримує розуміння того, що діти наслідують моделі поведінки батьків, і швидше абсорбують негативні практики: «коли ми з дружиною під час сварки підвищуємо голос, він так само після того копіював нас: і до мене, і до дружини міг агресивно говорити» (Ю).

Попри те, що розлучення ніяк не впливає на ставлення до дітей, цей досвід є травматичним і болісним для дитини, незалежно від віку, а тати зізнаються, що так само важко переживають відчуття провини. Занурення у роботу, а потім рішення піти з родини, розглядалось С. як втеча не від обов’язків, а «від того, що тобі стало некомфортним. Це не стосується доньки, а пов’язано зі стосунками з дружиною». Два респонденти ініціювали розлучення: обидва просто довели своє рішення піти до відома родини, і діти не допомогли зберегти шлюб, бо «сім’я, інтереси якої зводяться до спільної власності чи дітей, про яких треба піклуватись, не має майбутнього: коли відійдуть питання майна, чи діти полишать гніздо, зникне об’єднуюче начало» (Л). Якщо донька Л. в 6-річному віці ще не все зрозуміла, то 23-річний син намагався зрозуміти та прийняти рішення тата піти з родини, хоча для всіх це було шоком. Наразі Л. з дружиною підтримує стосунки на рівні тих потреб, які виникають у неї та доньки, а дружина заохочує стосунки та спілкування з дітьми: «Сину вона сказала, коли йому було важко, йти до тата. І син прийшов, і пробув у мене близько року. Це ж наші діти. Коли йому тяжко (стан депресії), він переїздить до мене і я його рихтую. Це може тривати кілька тижнів і навіть місяців» (Л). На противагу цьому, болісне переживання 22-річною донькою С. розлучення батьків пояснюється тим, що тато частково самоусунувся і менше залучався до виховання з її 15 років, внаслідок чого наштовхнувся на нерозуміння, образу та несприйняття, тому відчуває потребу відновити довіру.


Висновки

Трансформаційний період в українському суспільстві спричинив тектонічні ціннісні зрушення на макрорівні. З одного боку, це виявилось у спалахові «неотрадиціоналізму» (романтизації жінки як берегині, а чоловіка – як годувальника), а з іншого – уможливило розповсюдження альтернативних сценаріїв, які передбачають більшу залученість татів до виховання та догляду за дітьми. Такі зрушення вже сьогодні частково відображаються на рівні індивідуальному у зміні щоденних практик, стратегіях і життєвих траєкторіях опитаних респондентів.

Дискримінація невигідна для обох статей: чоловіки залишаються дискриміновані у сфері батьківства в аспекті встановлення емоційного контакту з дитиною, виконуючи інструментальну роль «гаманця-годувальника».

Знайшла підтвердження гіпотеза про те, що із лібералізацією суспільства тати стають більш залученими до виховання та догляду за дітьми на ранніх етапах, критично сприймаючи та підважуючи усталений гендерний розподіл обов’язків. Чоловіки не цураються догляду і не бояться контакту з маленькими дітьми: жодного разу не лунали тези про вирішальність «материнського інстинкту» для опанування навичок переповити, покупати чи заколисати дитину, прибрати чи зготувати їсти. Підтвердженням зменшення гендерної забарвленості у розподілі батьківських обов’язків стає теза про те, що «всі роблять все». Крім того, зростання залученості та інтересу татів до догляду за маленькими ілюструють розповсюдження таких практик, як присутність тата на пологах (5 із 6 опитаних мали такий досвід), спільне з дружиною проходження курсів підготовки до пологів чи догляду за новонародженою дитиною, читання літератури із виховання дітей.

Меншою мірою справджується гіпотеза, що тати, які мають егалітарні установки, реалізують їх на практиці: попри те, що частково чоловіки поділяють репродуктивну працю та догляд за дитиною, все одно більший тягар покладається на плечі жінок, бо саме вони беруть декретну відпустку, а з поновленням на ринку праці знаходять часткову зайнятість чи роботу з гнучким графіком, щоб виконувати «подвійну зміну». Водночас відхід від гендерних стереотипів позначається на вихованні: тати, незалежно від статі дитини, шукають індивідуальний підхід, виховують самостійність, незалежність, ініціативність і самоповагу, спілкуються з дитиною на рівних, не накладаючи обмеження гендерних норм (наприклад, для чоловіків нормально, коли хлопчик плаче).

Хоча питання гендерної рівності зазвичай зводиться до «жіночого питання», патріархатна система, «традиційні» гендерні норми та стереотипи створюють обмеження і для жінок, і для чоловіків. Подальша егалітаризація суспільства можлива лише за умови забезпечення на державному та інституційному рівні рівних прав, умов і можливостей для чоловіків і жінок реалізовувати себе як в приватній, так і в публічній сферах.

Завантажити більше чисел Журналу «Я»