Анорексія: між життям і смертю, між красою і успіхом




До чого можуть довести дівчину вимоги суспільства - суспільства, яке прагне підігнати під стандарти краси усіх представниць жіночої статі. Чесно кажучи, коли я вирішила взятися за цю тему, я не усвідомлювала, як сильно вона мене зачепить. Сьогодні я вам розкажу історію однієї донедавна звичайної харківської родини Дем’яненків, життя якої у прямому сенсі перетворилося на пекло.

Відмова як вирок

27-річна Катерина Дем’яненко страждає на анорексію - рідкісний розлад психіки, який не лікується в Україні. Дівчина відмовляється від їжі, важить 23 кілограми і ледве стоїть на ногах. Зараз вона знаходиться в реанімації. Її живлять крапельницями і періодично занурюють у медикаментозний сон.

А свій початок ця історія бере ще зі школи, коли Катя Дем’яненко, весела, активна та розумна дівчина з великими планами на майбутнє, прийшла додому зовсім розчавлена. Новий учитель фізкультури в школі, нові закони та правила. Саме тоді вона уперше почула, що вона гладка, від учителя фіз-ри. Зріст Каті 167 см, а на той час дівчина важила 60 кг. Вона ніколи не вважала себе гладкою, але, почувши це, вирішила, що їй варто скинути вагу. З притаманною їй відданістю вона взялася за втілення своєї мети. Їй це вдалося: фізичні вправи, підрахунок калорій та безліч літератури про схуднення. За час навчання вже у вузі на факультеті міжнародних відносин Катя важила 40-43 кг. Вона стала фанатиком схуднення.

Найважчий період для родини Каті почався у 2012 році. Випускниця вузу Катя Дем'яненко все ніяк не могла знайти роботу. Дівчина вирушила до центру зайнятості, аби дізнатися про вакансії за її спеціальністю.

– Інспекторка їй сказала, що фахівці-міжнародники в Україні нікому і задарма не потрібні. Запропонувала на вибір роботу прибиральниці або кондуктора. З цього моменту дочка «пішла в себе», перестала шукати роботу, спілкуватися з друзями і приймати їжу, - зітхає матір дівчини Наталя.

Цей момент став переломним у житті дівчини. У той день вона повернулася з центру зайнятості й зачинилася у своїй кімнаті. Можна вважати, що саме в ту мить життя дівчини й рухнуло. Катя знову взялася за своє, вона замкнулася в собі, перестала виходити на вулицю й знову почала худнути. Проте цього разу її вага була не 60, а 43 кг.




Лікування у психіатрії та наркоцентрі

Вдома були довгі розмови батьків з Катею, які весь час переходили на сварки. Мама забила на сполох і побігла по лікарях, коли побачила, що її донька важить вже 42 кг, а вона нічого не може вдіяти. Кілька років жінка безуспішно оббивала пороги терапевтів, психологів, психіатрів, а вага доньки ставала дедалі нижчою. У кращому випадку медики безпорадно розводили руками. А то і зовсім грубіянили, висміювали, погрожували запроторити Катю в психіатрію. Але Наталя Дем’яненко не здавалася: вона знов і знов писала скарги. Кілька разів з лікарні присилали бригаду швидкої допомоги. Вони приїздили, спілкувалися з дівчиною й казали: “Ну, ти ж тепер почнеш їсти?” Дівчина покірно хитала головою, писала відмову від госпіталізації, й карета швидкої допомоги покидала дім, у якому з кожним днем життя ставало дедалі страшнішим.

Матір все-таки добилася того, аби спеціаліст, який начебто знається на діагнозі Каті “анорексія” (принаймні, так запевняли у лікарні), приїхав на виїзд додому. Зараз Наталя ненавидить той день, бо псевдолікар кілька годин просидів з донькою на кухні, попиваючи чайок, розказавши їй усе на світі про своє життя, а на прощання дівчині сказав: “Та й не така ти вже худа...” Після тих слів Катя стала худнути ще сильніше. Її добовий раціон складався з ковтка кави і 1 кубика чорного шоколаду. Вага знижувалася, мати продовжувала шукати лікарів і лікарок, дійшла до МОЗ, благала про допомогу депутатку Ольгу Богомолець - але відповіді не було.




– Життя в будинку перетворилося на пекло. У 2016-2018 роки дочка жила так: всю ніч не спить - сидить думає або стоїть у позі «страуса». Засинає о 5 ранку, прокидається після полудня і починає шукати на собі «жирові складки». Потім готує собі їжу: дрібно кришить п'яту частину яблука, загортає кожен шматочок в серветку і ховає по шафах, під диваном, у ванній, на балконі. Якщо я зі сльозами благаю з'їсти ложку каші, вона обіцяє, що з'їсть, але через кілька днів я знаходжу цю кашу в кишені куртки, - ділиться мама дівчини.

Їжу також знаходили на вулиці - донька просто викидала її з вікна, тож батьки вирішили забити вікно, аби воно не відчинялося. Й річ вже була не в їжі, а в тому, що Катя просто могла й сама випасти з нього.




Знову обманули

Усіма правдами і неправдами матір Каті шукала лікарню в Україні. З виду, за коментарями та порадами в Інтернеті престижні заклади, а коли вона туди потрапляла,  то у неї просто опускалися руки - то були центри для наркоманів, психічнохворих людей, для бомжів… Жодних умов для людей з діагнозом доньки не було: палати були змішані.  Катя двічі потрапляла до таких лікарень: у Харкові та Києві. Після такого лікування дівчина вирішила, що батьки її ненавидять, і взагалі перестала їм довіряти. Адже з останнього медичного закладу Катю забрали з синцями на руках. Матір зі сльозами на очах каже: “Видно, їй руки заламували й силоміць годували...ото таке лікування”.  Доньку довелося забрати додому. Після такого лікування Катя лише ще більше втрачала вагу.

– Моє життя перетворилося на пекло. Я заходила до кімнати, підходила до свої доньки й дивилася, чи дихає вона ще. Я бачу, що на моїх очах донька вбиває себе, а я нічого не можу вдіяти, - розповідає матір Катерини Наталя Дем’яненко.

Мама Каті була у відчаї, допомоги жінка шукала будь-де, у тому числі в соціальних мережах. Однак жінці, як-то кажуть, не щастило так не щастило. Усі фонди, лікарні, люди, які траплялися на шляху цієї родини, або кидали їх, або давали фіктивну надію.

Якось Наталії написали з київського благодійного фонду. Запропонували лікувати Катю в московській клініці і обіцяли допомогти з оплатою. Жінка схопилася за це, як за соломинку. Фахівчиня приїхала з Києва і понад шість годин вмовляла Катю, щоб та погодилася поїхати з ними в Москву.

– Вони домовилися з лікарнею, і я разом з волонтеркою фонду відвезла Катю в Москву. На місці виявилося, що підписати договір з клінікою нікому - представництва фонду там не було. Лікарі повідомили, що лікування коштуватиме 6 000 доларів на місяць, і поклали переді мною договір. Уявіть мій стан: ми знаходимося в іншій країні, я розумію, що таких грошей я ніде не візьму - у мене пенсія 1 450 гривень. Поруч сидить хвора дочка, яку ми шість годин вмовляли сюди приїхати. Повертатися назад? Так я можу живою її не довезти. Я підписала договір - що мені залишалося робити? Сподівалася на допомогу фонду, але гроші на рахунок клініки так і не надійшли. Більш того, мені стали телефонувати з фонду і вимагати, щоб я шукала гроші для оплати медичних послуг - мовляв, у них не виходить поки зібрати. А мені що робити, куди бігти? - журиться Наталя.



Катю поклали в реанімацію в медикаментозний сон. На час приїзду в лікарню вона важила 23 кг. Тепер матір Каті впевнена: нарешті вони знайшли лікарню, де її дитину можуть вилікувати, однак для цього їм треба неймовірна сума грошей. Лікування триватиме мінімум шість місяців, і щомісяця їм треба 6000 тисяч доларів. Родина Каті не зможе подужати таку суму і дуже просить допомогти їм. Для того, аби допомогти фінансово, пересилайте гроші на номер картки Приватбанку 5168 7573 3950 6067 (мама Каті Дем’яненко Наталя).

Ось така історія дівчини, яка вирішила, що усі проблеми в її житті через зайву вагу. Розчаровуючись, вона знаходила те, що може контролювати й з чим може боротися. Коли вона худла, то, звичайно, отримувала компліменти й захопливі погляди оточуючих. Кожний цей погляд переконував Катю в тому, що вона на правильному шляху. З часом кожен кілограм вона стала сприймати як ворога й причину своїх невдач… Хто її в цьому переконав? Суспільство, медіа, “глянцеві красуні”. Дивлячись на них, здається, що вони стали успішними, бо вони гарні. От і Катя хотіла стати успішною...

Власна кореспондентка ГІАЦ «КРОНА» Аліна Курлович