У 30 років – без проблем!




Коли ти дитина, здається, що до тридцяти ще ціле життя. Здається, що до того часу у тебе обов’язково буде родина, будинок, автівка, улюблена справа і ще довжелезний перелік речей, що пасують дорослій людині. Але коли тобі вже тридцять, і ти пригадуєш дитячі сподівання та мрії, а вони не збігаються з реальністю, це може стати кризовим моментом.

Саме така криза сталася у Дарини Миронець – фотографині з Києва. У 29 років дівчина почала аналізувати своє життя й розуміти, що більшість дитячих сподівань не справдилися, а вона стоїть на порозі віку, коли суспільство вимагає презентувати свої досягнення. Цей перехід був складним, поки героїня не обміркувала все, що з нею відбувається і не розсортувала свої хаотичні думки: на те, що від неї вимагає суспільство, і те, якою вона дійсно хоче бачити себе.

Дівчині стало цікаво, а що у цей момент відчувають інші жінки, як сприймають себе, чи складно їм. Дарина придумала власний соціальний проект “30”.



Дарина зі своєю товаришкою, журналісткою Наталею Вуйтік в своїх соціальних мережах оголосили пошук учасниць для фотосесії та інтерв’ю. Єдиною умовою для претенденток був тридцятилітній вік. Перших дев’ятьох дівчат, які подали заявки, запросили до Дар’ї на фотосесію, під час якої Наталя брала інтерв’ю. Дівчат просили прийти на зйомку або зовсім без макіяжу, або з мінімумом косметики – для ініціаторок проекту було важливо показати особливості зовнішності дівчат у тридцять, не ховаючи їх.

– У нашому проекті є два акценти: зовнішність і внутрішнє ставлення до себе. Як фотографиня, я бачу, що саме з такими запитами до мене приходять жінки. Фотографія – це часто про сприйняття жінкою своєї зовнішності. Я хочу, щоб жінки не так критично ставилися до свого вигляду та полюбили себе. Учасниці проекту були або зовсім без макіяжу, або з мінімальним. Світлини ми публікуємо без ретуші. Хочу, щоб дівчата подивилися на себе збоку й полюбили себе, – розповідає ініціаторка проекту Дарина Миронець.



Учасниці виявилися дуже різними. Були серед них мами, бізнес-вумен, письменниця, художниця…  Журналістка розпитувала їх про те, як вони оцінюють себе у 30 років, якими хотіли б себе бачити, з якими думками зустрічали тридцятиліття.

– Я думаю, досвід з їхніми враженнями буде корисний для багатьох. Особливо для тих, кому ще немає 30, і для тих, хто дуже переймається через вік. Наші героїні, загалом, були дуже позитивні, вони добре сприймали себе. Можливо, якби я свого часу прочитала ці інтерв’ю, кризи, що спіткала мене, можна було б уникнути, – розповідає Дарина Миронець.

Наталя Вуйтік каже, що історії учасниць надихають. Під час опрацювання інтерв’ю Наталя виокремила спільні тенденції для усіх жінок.



Уривок із історії:

Сніжана

“Думаю, знайомі сказали б про мене, що я відкрита, досить легко йду на контакт і справляю враження доброї та позитивної людини.


Бути 30-річною – непросто.

Щороку на день народження, напередодні нового року чи в інший якийсь особливий день з’являється бажання зробити резюме і подивитися, до чого ти прийшла, чого досягнула, що із бажаного здійснилося, а що, можливо, ні.

Чомусь особливо у 30 це актуально і ретельно цей список, якщо навіть не пишеш, то подумки проробляєш, звіряєшся із ним, щоби зрозуміти, що до чого. Але це не працює. Просто коли плануєш втілити свої великі бажання і розумієш, що не встигаєш – з’являється тривога, непотрібні переживання.

Коли моїй мамі було 30, а мені років 10, я тоді подумала: “Боже, це ж уже старість”. Тобто 30 - це уже все, далі життя немає. Добре пам’ятаю ці відчуття, і чим ближче було до 30, тим частіше згадувала про них. Це був такий маленький ірраціональний і дуже дитячий страх – старості.

Із 30-кою я намагаюся примиритися тим, що роблю спроби прийняти реальність такою, яка вона є. Прислухатися до себе, своїх відчуттів і керуватися цим у вчинках і рішеннях, робити більше для себе. І тим, що я дуже багато для себе вже зробила. Зараз я маю багато з того, чого не було, наприклад, рік тому. І це прекрасно.

Найголовнішою подією, яка сталася зі мною до 30 років, було навчання у Данії. Я дуже хотіла пожити за кордоном, отримати такий досвід. І не так важливо було – вчитися чи працювати”.


Ви можете почитати історії героїнь тут




– Дуже багато говорили про те, що треба дослухатися до себе, розставляти пріоритети і не називати це егоїзмом. Намагатися дослухатися до того, що не треба утискати себе, аби комусь було комфортно. Ми ставили запитання: якби ви могли повернутися на 10 років назад, що б ви сказали собі? Більшість відповідала, що нічого б не змінювали або більше подорожували б. Багато героїнь казали, що немає такого поняття, як марно витрачений час: чому би ти не присвятив свій час – воно недаремне, усе заради чогось, – розповідає журналістка Наталя Вуйтік.



Усі інтерв'ю і фото були презентовані 27 вересня у коворкінгу “Креативний простір для жінок” у Києві. На зустріч запросили й психологиню Марту Приріз, яка заздалегідь проаналізувала історії учасниць. А усі охочі зможуть ознайомитися з історіями на офіційному сайті Дарини Миронець. Також у Дарини та Наталі у планах шукати фінансування під виставку та знімати продовження проекту.


Матеріал створений за підтримки Українського жіночого фонду і Фонду імені Гайнріха Бьолля, точка зору яких не обов'язково збігається з авторською.

Авторка: АЛІНА КУРЛОВИЧ, ВЛАСНА КОРЕСПОНДЕНТКА ГІАЦ «КРОНА»